Глава 4

Зайшовши на кухню, Марія провела пальцем по меблях і промовила до Олесі:

- Доведеться багато докласти сили, щоб привести у чистоту,- і обвела рукою кімнату

-Ми впораємось,- підтримала Олеся. Вона дістала телефон і включила музику для настрою.

Вони пританцьовували й наспівували мелодію коли витирали поверхні меблів. Згодом до них приєднались чоловіки, тому прибирання пішло набагато швидше. Уже наступав вечір, а вони тільки закінчили

-Усі молодці!- Промовив Олександр

-Ви праві, дядько Олександр,- повернулась до нього  Олеся

-Так, але називай мене і Марію по імені. Ми тепер друзі, так?

-Звичайно

Усі розійшлись по своїм кімнатам, щоб привести себе в порядок і змінити брудний одяг.

Уже повністю стемніло як усіх покликали до столу. Марія приготувала смачну вечерю, а Олег допомагав їй.

-У вас так смачно пахне. Чому ви мене не покликали на допомогу?- Відізвалась дівчина

-Ти наша гостя. До того ж не було нічого складного та й Олег мені допомагає

Він поглянув на Олесю і дістав пакунок з мандаринами. Вона ж відразу спрямувала погляд на них.

-Чому ти смієшся, Олег?- Запитала його мама

-Нічого, просто згадав цікаву історію,-  і поглянув на Олесю

Марія відразу зрозуміла кого саме це стосується і більше не запитувала у сина нічого. Також їй було чудово відомо, що хлопець покликав у поїздку Олесю не просто так. Знала що вона йому подобається

-Давайте уже сідати за стіл,- лиш додала вона

-А де тато?

-Мене хтось кликав?- Із-за дверей з’явився Олександр, одягнений у костюм ведмедя,- щось не так?- Але на обличчях з’явились усмішки

-Тату, чудовий костюм

-Дякую, твоя мама подарувала. Думаю, що у ньому точно можна буде ходити на роботу,- з іронією сказав він і підійшов до дружини, щоб поцілувати її у плече.

Вечір здавався для Олесі доволі сімейним. Вона припинила боятися  та уже почувалася комфортно у їхній компанії. Після вечері батьки вирішили запалити камін якого дівчина не помітила раніше. Він стояв посеред вітальні, вони закинули туди дрова  і сиділи розповідали історії один одному, попиваючи запашний чай. Як раптом Марія промовила:

-Я забула, у мене є маршмелоу. Зараз принесу,- і піднялась, щоб дістати із шафи пакетик зі смаколиками.

-Я пам’ятаю як я ще маленьким приїжджав сюди святкувати разом з батьками,- продовжив свою історію Олександр

-Так це дім ще ваших батьків?- Запитала Олеся

-Так, стільки моментів пов’язано з цим місцем. У нас доволі багато часу, можливо ми зустрінемо їх і покажемо тобі

-Зустрінемо кого?

-Це усе згодом.

-А ким були ваші батьки за професією?- Чомусь саме це питання вирвалось у неї

-Вони були мольфарами, а родом із Закарпаття

-Правда?

-Так

-А ви теж мольфар чи вам ці здібності не передались?

-Так, але люди бояться  про що я їм розповідаю

-Можна запитати що саме?

Він пильно глянув на неї й промовив, не відриваючи погляду:

-Ти боїшся. Не хвилюйся, усе  що потрібно прийде згодом, ти сама зрозумієш коли це трапиться. Професія у тебе буде чудова. Рекомендую тобі багато не думати,- і посміхнувся.

Дівчина сиділа із широко розплющеними очима. «Як він так швидко і просто  розгадав про усе, що я думала за останній час?»

-А в Олега теж є такий дар?- І повернулась до нього

-Не знаю, він може бути наявним, але не проявлятися певний час

Хлопець сидів мовчки й просто спостерігав за розмовою, не промовивши й слова.