Глава 3

 Олеся встала о п’ятій ранку. На дворі було темно, тому не хотілось залишати своє тепле ліжечко. Проте вони мали виїжджати  через годину, потрібно було зібратись якнайшвидше. Олеся розплющила очі й обвела поглядом кімнату, але прокинутись було важко. Вона встала і швидко склала свій рюкзак у дорогу, а через пів години уже стояла на порозі свого будинку у теплому пальті. Цілу ніч ішов сніг, він падав на землю і захоплював усе у білі та м’які обійми. Сніжинки танцювали у вихорі вітру, вони потрапляли у пастку, а саме у волосся Олесі, але з ними вона виглядала як дівчинка, що зійшла з казки.

-Олеся, доброго ранку! Ти готова до подорожі?- Звернувся до неї чоловік

-Так

-Тоді прекрасно, отже ми можемо відправлятися у путь.

-Звичайно,- додав її тато.

Він вийшов проводжати Олесю, мама ж попрощалася з нею ще вдома. Вони відправлялися до Львова майже на два тижні. Тільки зараз Олеся зрозуміла наскільки це довгий період без її сім’ї. Але вона вже погодилася на це і відступати  було нікуди.

-Тоді запрошую вас на борт,- виглянув Олег із машини та подав руку на знак запрошення всередину

У цей час Олесі стало спокійніше коли вона побачила знайоме лице. До цього часу вона не була знайома із його батьками, що змушувало почуватися ніяково. Вона посміхнулась і з надією сіла в авто. Машина їхала повільно ніби пропливала посеред темряви. Вона мовчала і просто розглядала будинки повз яких вони проїжджали. Згодом повернула голову, щоб запитати в Олега і помітила, що він уже певний час спостерігає за нею. Щось змусило її витримати його погляд і після цього вона повернулась, дивлячись прямо через скло машини.

-Є уже святковий настрій?- Наважився запитати хлопець

-Сподіваюсь, що скоро буде

- Як твоє навчання?

-Чудово,- сухо відповіла дівчина,- а у тебе?

-Теж добре. Але зараз я радий опинитися вдома на новорічні свята

-Ти не хотів святкувати його зі своїми друзями?

-З моїми батьками це відбувається набагато цікавіше, сама усе згодом зрозумієш.

Олеся так і не зрозуміла що саме він мав на увазі, але не стала перепитувати його про це. Тато Олега включив радіо і почулась новорічна мелодія. Саме це і надавало магічної сили й відчуття свят, що були зовсім близько.

-Моїх батьків звати Олександр і Марія. Не переживай, усе буде чарівно. Це буде одне із найцікавіших  мандрівок,- прошепотів він

-Не переживай ти так,- почувся голос Олегового тата,- ми просто погуляємо по гарним місцинам.

На годиннику уже була восьма година ранку, ми усе продовжували нашу подорож. На дворі все-таки було похмуро і темно, таке відчуття ніби вони тільки що відправились у путь,  їхали лісом і він ніяк не закінчувався.

-Дивно, ми так довго прямуємо через ліс

Але на її ствердження відповіді не було. Вона почала переживати чи не загубились вони, але Олегові батьки поводили спокійно, отже потрібно просто розслабитись і насолоджуватись атмосферою зими.

Задзвонив телефон і дядько Олександр підняв слухавку:

-Ало, так. Доброго дня. Так, ми прямуємо до Львова. Як не можна? А що трапилось. Зрозуміло! Дякую, що повідомили.

Як тільки він припинив розмову, його дружина відразу запитала:

-Щось трапилось, любий?

-Так, ми не зможемо потрапити до Львова на Різдво.

-Але чому?

-Там ідеться ремонт на дорозі й вони не впораються до того часу

-Але ж є якась інша дорога?

-Так, але там настільки великі затори, що не потрапимо навіть через два дні.

-Тоді план «Б»,- відразу промовив Олег. На його обличчі була посмішка ніби він чекав тільки цього моменту

-Що за план «Б»?- Вихопилось в Олесі

-Це будинок у якому ми святкуємо свята якщо плани ідуть не так як хотілося.

У цей момент машина повернула у глибину лісу, усі замовчали, проте як тільки вони проїхали далі, тітка Марія промовила:

-Цей будинок прекрасний. Думаю, що це було найкраще рішення,- і повернулась до нас, щоб побачити наші лиця.

О другій годині вони прибули до місця призначення. Будинок стояв посеред лісу самотньо, його дерев’яні стіни надавали йому неймовірно казковий вигляд. Він очікував на повернення своїх господарів.

-Ми приїхали,- радісно промовив дядько Олександр

Усі вийшли з авто. Спокій лісу захоплював повністю, тут ти почував себе як вдома.

-Потрібно переодягнутись і прибрати помешкання. Олегу, мені потрібна твоя допомога!

-Звичайно, тату

Вони взяли валізи й попрямували у сторону будинку. Як тільки зайшли, то відразу зрозуміли, що спочатку потрібно включити опалення

-Думаю прибирання почекає, а от тепло в домі - ні. Олеже, ходімо зі мною,- додав дядько Олександр

Тітка Марія переглянулась з Олесею і посміхнулись одна одній.

-Отже, будинок у нашому розпорядженні, але спочатку потрібно переодягнутись у щось тепліше і комфортніше. Давай я спочатку покажу твою кімнати,- запропонувала мама Олега

Вони увійшли разом у простору і світлу кімнату. Запах деревини був тут присутнім, що робив її затишнішою. Як тільки вона залишилась на самоті, то відразу дістала светр з валізи та одягнула його. Це був подарунок мами на Різдво. Воно було тілесного кольору, м’яким на дотик і теплим. Олеся поринула думкою до своєї сім’ї.

-Цікаво, що вони зараз роблять?- Пробурмотіла вона собі під ніс. Але у це й же момент почувся стук у двері

-Так.

-Ти уже готова?

-Звичайно, я готова вам допомагати. Тільки скажіть, що саме потрібно зробити, тітко Маріє

-Ходімо,- покликала вона Олесю, махнувши рукою.