Глава 1

За вікном уже спустилися сірі хмари, які нагадували сіру вату, яка не могла вирішити погоду. Олеся очікувала на зиму, для неї це була пора свята і магії.

Олеся сиділа біля вікна, огорнувшись пледом, з чашкою чаю у руках. Вона пильно вдивлялась за вікно, ніби намагалася уловити рух ззовні. І нарешті -  пішов сніг. Стільки радості й надії було у її погляді, ніби зараз наступала біла смуга  її життя. Вона сиділа непорушно у тиші, поринувши у свої думки.

-Що я повинна зробити?- Промовила собі під ніс,- це питання мучило мене так довго

Вона важко видихнула і продовжувала споглядати на видовище за вікном. Сніг ставав усе більшим, вихор підіймав біле полотно і розносив у всі сторони.

-Це такий прекрасний період для чогось нового.У мене є сила, щоб творити для цього світу, але що? Це питання з’явилось не так давно. Нещодавно у мене впали усі мої цінності й люди, які були для мене ідеалами на той період. «Що тепер робити?»-Це питання я задавала собі кожного дня, але відповіді так і не було.У мене прекрасна сім’я, я горджусь тим ким є, але нерозуміння себе і відчуття одинокості переслідують мене останнім часом. Я припинила вірити у себе частково й у свої мрії, якими дивакуватими вони не були, але ніколи не здавалась. А зараз, що тепер?

-Олеся, що ти робиш?- Почувся голос її  мами

-Нічого

-Ти не хочеш зі мною поговорити?

-Про що саме?

-Про твоє навчання

-А що з ним не так?- Вона чудово розуміла що вона мала на увазі

-Твої оцінки… З тобою усе добре?

-Так.

-По твоєму виразу обличчю так не скажеш. Ти цілими днями сидиш біля вікна, а поглядом ніби шукаєш когось.

-Усе добре, мам,- запевнила Олеся

-Ми з татом вирішили відправити тебе у маленьку подорож,- продовжила після короткої паузи

-Що?- Із подивом вона звела погляд на маму

-У нас є знайомий, який буде їхати у Львів на декілька днів…

-Мам, але я нікого там не знаю,- запротестувала Олеся

-Це  давній друг твого тата, вони із сім’єю будуть їхати на новорічні свята туди. Ми подумали, що тобі потрібно розвіятись. Ти ж пам’ятаєш Олега? Він приходив до тебе дуже часто, коли ви ходили разом у школу.

-Так, я зрозуміла про кого саме ти говориш

-То що ти про це думаєш?

-Навіть не знаю

-Ми дуже хотіли з татом, щоб ти повеселилась, бо ти не поїхала на навчання через пандемію. Олесь, ти не дуже щаслива сидіти тут сама.

Тут матуся була повністю права. За цей період Олесі навчилась приймати себе, бути з собою наодинці й насолоджуватись цим часом, але відсутність друзів її змушувало почуватись одиноко. Вона підняла погляд на матір і відповіла:

-Добре, я поїду з ними

-Прекрасно. Збирай валізи,- з посмішкою вона нахилилась до дочки й поцілувала її у лоб. - Я піду на кухню. Усе вже готово, тому приходь до столу.

На календарі показувало сімнадцяте грудня. Усі члени сім’ї сиділи за столом. Це був звичай сім’ї та ніхто не мав права порушувати його, які  б це обставини не були, тому ми кожного вечора збирались за одним столом. Ми дуже рідко бачимо один одного, адже  у мами й тата – робота, сестричка ходить у школу. Їй всього лиш дванадцять, але вона прекрасний маленький котик. Кожного разу як вона потрапляє у моє поле зору, це змушує мене посміхнутись. Це маленьке щастя радує не тільки мене, але й батьків. Вони довго хотіли мати другу дитину, але лікарі приписували страшні діагнози, що забороняли мамі бути вагітною, але чудо трапилось, і ось на світ з’явилась вона. Батьки назвали її Надійка, це було на честь надії на щось дивовижне.

***

-А коли він буде їхати у Львів?- Це вирвало мене із моїх думок

-Двадцять  п’ятого грудня,- відповіла мама ласкаво, звертаючись до тата

-Як добре, що у нас є такі знайомі

-І не говори, любий. Мене більше здивувало інше. Це була Олегова ідея

-Що?- Із нерозумінням Олеся підняла брови

-Мені його мама  розповіла, що це він запропонував, щоб ти поїхала разом з ними

-А вони що відповіли?

-Що не проти, заодно Олегові буде компанія

-Інколи люди розходяться по різним куточкам країни після закінчення школи, але є ті з ким ти готовий підтримувати дружбу навіть на відстані,- додав тато

-Донечко, ти хіба не знала?

-Ні, мамо

-Усе чудово, не переживай!