4.

Собачка знову повів діточок за собою. Вони бігли, оминаючи людей, що чимчикували вулицями міста. Незабаром мохнатий провідник зупинився біля величезного магазину. 

Крізь прозору вітрину на перехожих вдивлялися найяскравіші іграшки. Були тут і трансформери, і автівки, і ляльки з величезними очима, і роботи. Поряд із вітриною стояла дівчинка. Вона гірко плакала, витираючи очі рукавицями. 

Недовго думаючи, братик із сестрою підійшли до неї.

— Що трапилось? Чому ти плачеш? — запитали діти.

— Я так гірко плачу, бо цілий рік збирала кошти на омріяну іграшку. Бачте! Он того, великого поні! Але мені все одно не вистачає. 

Брат із сестрою перезирнулися.

— І скільки тобі не вистачає?

— Двісті гривень, — гірко вимовила дівчинка.

Сестричка пірнула рукою до кишені своєї шубки й дістала свої сто гривень. Вона простягнула гроші засмученій дівчинці. Хлопчик неохоче зробив так само. Тепер у бідолашної було достатньо коштів. Вона кинулася обіймати братика з сестричкою та дякувати їм. 

— Ех, що легко прийде, легко й піде! — махнув рукою хлопчик, спостерігаючи, як щаслива дівчинка поспішала до крамниці.

— Залишилась лишень одна подяка! Скоріш, за песиком! — гукнула дівчинка. Але песика ніде не було. Він зник, і діти залишились зовсім самі посеред вулиці. Перехожих ставало все менше. 

Засмучені брат із сестрою почимчикували додому. Дорогою вони не стріли жодної людини, яка б бодай чимось була невдоволена чи потребувала допомоги. Зовсім втративши надію, діти прийшли до хати. 

На кухні смачно пахло медом та горішками, але навіть це не покращило дітям настрою. Їх мама притулилась до вікна, й втомлено мовила: 

— Майже все готово! Тільки б посуд вимити.

— Помити посуд? Та це легко! — зраділи брат із сестрою. Швидко вони кинулися допомагати мамі. І вже за десять хвилин на кухні панував лад.

— Дякую, мої любі, — пригорнула діток до себе мама.

Раптом посеред маленької кухні з’явилось яскраве сяйво, ніби зірка з неба впала й освітила кімнату. Але то була не зірка, а величний янгол із яскравими золотими крилами. Він узяв хлопчика та дівчинку за руки та повів їх до дідуся. 

Усі разом увійшли вони до кімнати, однак на ліжку, де дідусь завше лежав, не було нікого. Натомість дідусь стояв біля вікна та зачаровано споглядав надвір, де кружляли в чудовому таночку сніжинки.