Зефірка для Теони

Вірая підлетіла до іншого вікна й обережно зазирнула всередину. Цей дім дещо відрізнявся від попереднього: у ньому не було ні ялинки, ні різдвяних вогників.

«Де всі?» — подумала фея, облітаючи будинок.

В одному з вікон таки світилося світло, тож туди вона й полетіла. Це була кімната Теони — затишна й гарна, але без жодних різдвяних прикрас. Дівчинка сиділа на підлозі, тримаючи в руках металеву коробку.

— Вони не святкують Різдво… — прошепотіла фея, обережно пробираючись у кімнату через вікно.

Теона підняла погляд — їй здалося, що від вікна потягнуло холодним повітрям. Та біля нього вже нікого не було: Вірая встигла сховатися за шторою.

«О-о-о, який гарний візерунок! — звернула увагу фея на малюнок на тканині: листя нагадувало сердечка. — Незважаючи ні на що, ця дівчинка ще вірить у диво».

Теона відкрила коробку й уже хотіла взяти зефір, як раптом згадала, що не помила руки. Вона поставила коробку на підлогу й пішла до ванної, подарувавши Віраї можливість залетіти всередину зефіру.

Повернувшись, дівчинка побачила, що серед звичайного зефіру з’явився золотий зефір.

— Його раніше тут не було! — здивувалася Теона, нахиляючись ближче. — І якось він занадто яскраво блищить… як для справжнього зефіру.

Раптом він спалахнув золотим сяйвом — і з нього випурхнула фея.

Шокована Теона мовчки дивилася на неї: маленька, у новорічному вбранні, з прозорими крильцями, кумедними косами й золотою торбинкою на поясі.

«Я заснула і бачу Духа Різдва?» — майнуло в голові дівчинки.

— Ні, що ти! — засміялася Вірая. — Я Вірая, фея бажань.

— Отже, ти можеш виконувати бажання…

— Так, але для цього потрібно щиро вірити.

— У що? — здивовано звела брови Теона.

— У диво, звісно! — знову щиро засміялася фея.

— Зрозуміло… Я вірила раніше, — зізналася дівчинка. — Але з часом почала боятися загадувати бажання.

Вірая знала відповідь, але все ж спитала, щоб почути її від самої Теони:

— Чому?

— Бо якщо воно здійсниться не так? — Теона нервово стисла коліна руками. — Або не здійсниться взагалі… Це, по правді, дуже боляче.

— Розумію, — м’яко сказала фея. Вона не знала, що таке біль, але хотіла, щоб дівчинка відчула: вона не одна. — А тобі говорили, що для здійснення бажання потрібен час?

— Так…

— І що лише правильно загадане бажання може здійснитися?

— Правильне бажання? — перепитала Теона, і в її очах промайнула надія.

«Я не помилилася — вона вірить», — подумала Вірая й сіла поряд із дівчинкою.

— Бажання — це те, чого ми хочемо, бо думаємо, що нам від цього стане добре, — тихо мовила фея. — Але не все, чого ми бажаємо, справді нам корисне. Через неправильні бажання ми часто не отримуємо того, чого прагнемо. Я не проситиму тебе загадувати бажання. Лише скажи: чого тобі зараз найбільше бракує?

Теона замислилася, а потім тихо відповіла:

— Щоб мене чули… Не просто відповідали, щоб я замовкла, а справді чули.

«Яке просте і водночас складне бажання», — подумала фея.

Вірая лагідно усміхнулася, дістала з торбинки іскру у вигляді зефірки й приклала її до серця дівчинки. Іскра повільно розтанула, наповнюючи  серце дівчинки теплом.

— Ти віриш у диво, Теоно, — сказала фея. — А це означає, що я виконую твоє бажання. Просто пам’ятай: воно не здійсниться миттєво.

— Дякую… — сонно мовила дівчинка. — Я вірю, що батьки мене почують, і що ми з тобою ще зустрінемося… Пригощайся зефіром, Вірає. Я впевнена, ти любиш солодке…

Останні слова фея ледь розібрала — Теона говорила вже зовсім сонним голосом. За хвилину дівчинка спала, згорнувшись калачиком на килимі.

— Так і має бути, — прошепотіла Вірая. — Найсильніше магія працює тоді, коли дитина спить.

Фея, скориставшись чарами, щоб перенести Теону до ліжка й укрити ковдрою, тихо мовила:

— Спи спокійно, Теоно. Я подбаю про те, щоб тебе почули.

Вірая ще трохи побула в кімнаті — прислухалася до рівного дихання дівчинки, до тиші, яка нарешті стала спокійною, а тоді, не забувши відламати шматочок зефіру, полетіла додому.

Дорогою вона усміхалася, бо ще одній дитині подарувала щасливий сон. А там, де дитина вірить і засинає з теплом у серці, Різдво завжди знаходить дорогу.