Зефірка для Альвіна

За вікном було тепло й по-різдвяному гарно: ялинка посеред кімнати, купа подарунків під нею, на стінах — червоні панчохи з лампочками-світлячками і… склянка з теплим молоком та шоколадним печивом на підвіконні.

«Я не Санта, але згодиться», — подумала Вірая, торкаючись скла. Вікно відчинилося, впустивши фею всередину. Вірая обтрусила прозорі крила й, тихо зачиняючи вікно, сіла на склянку, щоб зігрітися. Це було вперше, коли фея Вірая прийшла на Різдво, тож її тіло тремтіло і від холоду, і від хвилювання.

«Потрібно з’явитися так, щоб його не налякати… — подумала фея, розглядаючи кімнату. — Ось воно!»

Вірая радісно сплеснула крильцями й підлетіла до ялинки. Вона була вбрана у красиві прикраси, які яскраво сяяли й тішили око — навіть феїне.

Чого тільки не було на ялинці: фігурки сніговиків і янголят, здавалося, ось-ось оживуть, різноманітні гірлянди, круглі блискучі кульки, бантики та стрічки. Особливу увагу привертала зірочка на самій верхівці дерева. Вона ніби говорила:

«Я тут, охороняю ялинку, а вона — Різдво!»

«І це правда», — подумала фея Вірая, кружляючи над ялинкою. — «Без новорічного дерева дім здавався б занадто холодним і… позбавленим магії у різдвяну ніч. Саме ялинка підсилює віру дітей у диво…»

Фея зупинилася, нарешті знайшовши те, що шукала, — кульку у вигляді зефіру. Вірая весело поплескала в долоні й, облетівши прикрасу двічі, залетіла всередину, залишивши по собі лише пилковий слід. Та й той зник уже за хвилину.

Пізно ввечері мама підігріла молоко й, знову поставивши його на підвіконня, покликала сина:

— Альвіне, поклади іграшковий потяг і гайда чистити зуби!

— А потім казочка? — запитав хлопчик, слухняно ставлячи потяг на полицю.

— На жаль, не сьогодні, синку, — зітхнула мама. — Я не встигла закінчити звіт, а його потрібно було надіслати сьогодні… Може, просто порахуєш зірки на стелі?

— Добре, — швидко погодився хлопчик, бо знав: без звіту не буде коштів на тій чудернацькій картці, з якої мама купує смаколики, а інколи навіть нові іграшки. — Але… можна я трохи посиджу біля ялинки?

— Можна, — мама поправила русявий чубчик хлопчика й, укривши його плечі пледом, пішла працювати.

— Моє новорічне дерево… — прошепотів Альвін, розглядаючи ялинку.

Його погляд зупинився на зефірці золотого кольору. Вона завжди вирізнялася серед інших прикрас, але цього вечора сяяла яскравіше, ніж зазвичай.

Альвін повільно підвівся і, підійшовши до ялинки, торкнувся прикраси. Зефірка двічі заблимала золотим світлом — і з неї вилетіла маленька фея у новорічному вбранні, з кумедними косичками й торбинкою на поясі.

— Привіт, — тихо сказала Вірая.

Очі хлопчика широко розплющилися від здивування.

«Невже злякається?» — подумала фея.

Але замість страху в очах Альвіна з’явилося щось інше — впізнавання.

— Я знав, що ти прийдеш! — зрадів він.

— Ти мене чекав? — спитала фея Вірая, сідаючи хлопчикові на руку.

— Так, — серйозно кивнув Альвін. — Я кожного року чекаю. Але цього разу — особливо.

— Чому ж?

— Бо… — він замислився, добираючи слова, — бо бажання не завжди бувають про іграшки. І я боявся, що таке бажання не почують.

Вірая усміхнулася. Вона знала, що хлопчик щиро вірить у диво. Бажання було їй уже відоме, та щоб воно здійснилося, вона мала почути його від самого Альвіна.

— Яке твоє бажання? — ніжно спитала фея.

Хлопчик подивився на неї так, ніби довіряв усе своє маленьке серце.

— Я хотів би, щоб тато частіше був удома… але я розумію, що він повинен працювати, — тихо мовив він. — Тож чи не можна зробити так, щоб тато частіше усміхався? Раніше він багато усміхався, а тепер… ніби загубив щось важливе.

«Який мудрий п’ятирічний хлопчик», — подумала Вірая, відкриваючи золоту торбинку. Вона дістала іскру у вигляді зефірки й, приклавши її до серця Альвіна, промовила:

— Це не станеться миттєво, але диво вже почалося — бо ти щиро віриш.

Іскра вмить розтанула, зігріваючи серце хлопчика.

— Дуже дякую! — зрадів Альвін і раптом почав позіхати. — Я б хотів поговорити з тобою, розпитати про твою країну, але… мене хилить на сон. Поговоримо іншого разу?

Він ще раз позіхнув і, ледве тримаючись на ногах, пішов чистити зуби й спати. І це було не дивно, адже найсильніше магія працює тоді, коли дитина спить.

Вірая ще раз покружляла над ялинкою й, поправивши зірочку на її верхівці, полетіла далі — шукати будинок дівчинки, у якої було своє особливе бажання.

Поки фея летіла, хлопчик спав, мама працювала, а тато Альвіна швидко йшов додому, ледь усміхаючись, сам не знаючи чому.

— Бажання завжди здійснюються, коли в них щиро вірять, — прошепотіла Вірая, відчуваючи ту усмішку і тихі, щасливі дитячі сни.