КОЛИ РУЙНУЮТЬСЯ ІЛЮЗІЇ

Київ зустрів Аліну прохолодою та сірим небом, яке ніби відображало її внутрішній стан. Дорога від вокзалу до власного будинку здавалася нескінченною. Стоячи в ліфті, вона міцно стискала в руках ремінець сумочки, намагаючись вгамувати тремтіння в колінах. Понад усе на світі вона хотіла, щоб той злощасний знімок і Інстаграмі виявився просто дурним жартом чи помилкою. 

Вона підійшла до знайомих дверей і на мить завмерла. Вставивши ключ у замок, Аліна двічі повернула його — двері були замкнені лише на один оберт. Значить, Дмитро був удома. Дівчина глибоко вдихнула, і переступила поріг. 

У коридорі панувала гнітюча тиша. Проте перше, що кинулося їй в очі, змусило серце боляче стиснутися. Біля дзеркала, поруч з її домашніми капцями, недбало валялися чужі жіночі туфлі на високих підборах. У повітрі відчувався стійкий, солодкуватий аромат чужих парфумів. 

Наче в тумані, майже не дихаючи, Аліна зробила декілька кроків по коридору і підійшла до напіввідчинених дверей спальні. Те, що вона побачила, назавжди перекреслило її минуле життя. У їхньому ліжку, міцно спав Дмитро, а поруч з ним, закинувши руку йому на плече, лежала та сама дівчина з фотографії. Саме в цю секунду сіре хмарне небо за вікном раптово розійшлося, і яскраве, ранкове сонце заглянуло в кімнату. Воно безжально висвітлило кожен куточок спальні та цю картину зради, остаточно руйнуючи всі ілюзії, які Аліна так відчайдушно намагалася зберегти.  

Ніяких сліз, криків чи гучних сцен — гордість та невимовний біль заніміли всередині, перетворившись на холодну рішучість. Вона впевнено підійшла до шафи, дістала велику вилізу і з глухим гуркотом кинула її на підлогу, почавши швидко і хаотично збирати свій одяг. Руки помітно тремтіли, але в кожному русі відчувалося тверде бажання якомога швидше залишити це місце. 

Від цього різкого гуркоту Дмитро разом із дівчиною раптово здригнулися і водночас розплющили очі. Побачивши Аліну, він миттєво похолов від жаху. Весь його сонний вигляд у секунду зник, він судорожно підхопився на ліжку і розгублено видавив із себе: 

— Аліна… Ти що тут робиш? Чому ти не в Карпатах? 

Вона нічого не відповіла. Навіть не повернула голови в його сторону. Дівчина поруч із ним у паніці схопила свої речі з підлоги, нашвидкуруч одяглася і вислизнула з кімнати. У коридорі тихо грюкнули вхідні двері. 

Дмитро кілька секунд мовчав, ніби шукав правильні слова. 

— Це не те, що ти думаєш, — нарешті сказав він. — Це просто… випадковість. Між нами нічого немає. 

Аліна дивилася на нього і не могла повірити власним вухам. 

— Випадковість? — перепитала вона. 

Дмитро важко зітхнув. 

— Я був п'яний.  Все якось закрутилося, і я дозволив цьому зайти надто далеко. Але вона нічого для мене не означає.  

— Я більше не хочу чути жодного слова і знати тебе теж не хочу, — крикнула Аліна. — Все, що було між нами, закінчилося. І це ти все зруйнував. Не я. Ти сам зробив цей вибір. Зараз я забираю лише найнеобхідніше. Решту моїх речей заберу пізніше. Або попрошу батьків, щоб вони приїхали й забрали. 

Вона застебнула замок валізи, який з глухим звуком поставив крапку в їхньому спільному минулому. 

— Я повертаюся в Карпати, на роботу, — додала вона, підхоплюючи багаж і впевнено крокуючи до виходу. — і найголовніше — ніколи, чуєш, більше ніколи мене не шукай. 

Лише опинившись на вулиці, Аліна не витримала. Сльози самі покотилися по щоках, а перед очима все розпливалося. Швидко витерла обличчя долонею, намагаючись опанувати себе, але сльози знову наверталися на очі. 

За мить поруч зупинилося таксі. Водій вийшов, забрав валізу й поклав її до багажника. 

— Куди їдемо? — запитав він. 

Аліна назвала адресу батьків і сіла на заднє сидіння. 

Коли машина зупинилася біля батьківського будинку, вона ще декілька секунд сиділа нерухомо, збираючись з думками. Потім забрала валізу і повільним, важким кроком рушила до знайомого під'їзду, де на неї чекали безпека та рідні люди. 

Аліна піднялася на потрібний поверх і натиснула на знайомий дзвоник. Мати відчинила двері майже відразу, ніби весь цей час стояла на порозі. Поглянувши на зблідле, заплакане обличчя доньки та велику валізу в її руках, вона стривожено сплеснула долонями й спитала: 

— Доню, шо сталося? Як ти тут опинилася? Ти ж у Карпатах… — здивовано почала вона, але, побачивши її обличчя, замовкла. 

Замість відповіді Аліна лише опустила очі. 

— Господи… що сталося? 

Мати мовчки і міцно обійняла її, і тоді стримувати сльози більше не було сил. 

За чашкою гарячого чаю Аліна розповіла все. Спочатку про фотографію, яку побачила в Інстаграмі, як намагалася до нього додзвонитися, але телефон залишався вимкненим, і як після безсонної ночі вирішила їхати до Києва. А потім розповіла найважче — про те, що побачила, коли відчинила двері квартири. Дмитро був у ліжку з тією самою дівчиною. 

Саме в цей момент на кухню увійшов батько. Побачивши заплакану доньку, він застиг на порозі від здивування. В його очах був подив — адже батьки були впевнені, що вона зараз далеко в Карпатах. 

— Що сталося? — стривожено запитав він, підходячи ближче та сідаючи з іншого боку столу.  

— Чому ти в Києві? На тобі ж лиця немає! 

Аліна ще раз все розповіла батькові. Він уважно вислухав усе до кінця. Здивування на суворому чоловічому обличчі миттєво змінилося гнівом, а кулаки міцно стиснулися самі собою. Проте заради спокою доньки йому вдалося стримати перші емоції і говорити спокійно. Велика надійна долоня лягла їй на плече: 

— Тобі нема через що картати себе, дитино, — твердим голосом промовив тато. 

— Те, що він зробив — це його слабкість і його ганьба. Головне що ти вчинила гордо й правильно. Ти повернулася туди, де тебе завжди люблять і чекають. Ми з мамою поруч. 

— Дякую, тату. Тепер це вже справді не має значення, я поставила крапку. Тату, я тебе дуже прошу, з’їзди туди і забери решту моїх речей, бо я не хочу його більше бачити. Віднині цієї людини в моєму житті немає. Сьогодні я побуду з вами, а вже завтра ввечері повертаюся назад у Карпати.