Перед святом

Час до відкриття різдвяної ярмарки невблаганно спливав, і затишна площа з кожним днем оживала, перетворюючись на гамірний вулик, сповнений святкових турбот. 

Аліна вже перестала почуватись тут чужою. За цей короткий час вона встигла звикнути до тихих карпатських ранків, гірських доріг і неспішного ритму життя. У неї з'явилися знайомі місця, улюблена кав'ярня, а головне — люди, з якими вона почувалася легко.  

Особливо вона здружилася з Мартою, господинею крамнички “КАРПАТСЬКА СПАДШИНА” , яка їй дісталася у спадок від рідної бабусі та повністю змінила її долю. 

Їхні розмови в крамничці перетворилися на справжню дружбу. Марта часто пригощала її чаєм із карпатських трав та домашнім медом. Аліна могла годинами слухати її історії про місцевих людей, їхні звичаї та вікові традиції. 

Та найбільше Аліні подобалося слухати про саму Марту. Як вона колись вперше приїхала до цього села, розгублена та самотня, тримаючи в руках загадкові листи від своєї бабусі. Марта з посмішкою згадувала, як зовсім нічого не знала про гори, як вперше сама йшла високо в гори збирати цілющі трави, гублячись серед туманів і високих смерек. Дівчина з особливим захопленням слухала розповіді про Дружка — кудлатого песика, який колись самотньо прибився до Марти в один із її перших днів у селі. З того часу він став її найвірнішим охоронцем, який супроводжував її в кожному поході у гори, впевнено біг попереду та допомагав шукати найдивовижніші галявини з цілющими травами, ніби вказуючи правильний шлях. 

Зараз Дружок також був у крамничці. Він затишно вмостився на м'якому килимку біля ніг Аліни, мирно сопучи уві сні та зрідка посмикуючи лапками. Дівчина тихо опустила руку і ніжно провела пальцями по його теплій шерсті. Песик у відповідь ледь помітно ворухнув хвостом, навіть не розплющуючи очей.  

Раптом затишну тишу крамнички порушив передзвін дзвіночка над дверима. Дружок миттєво підхопився на лапи, радісно замахав хвостом. До приміщення увійшов високий, широкоплечий чоловік у простому світлому светрі з підтягнутими рукавами. 

— Марто, привіт! Приніс тобі свіжого хворосту для каміна, — пролунав приємний чоловічий голос. Він нахилився, щоб почухати за вушком щасливого пса. — О, Дружок, ти як завжди на варті! 

— О, Андрію, привіт! — радісно вигукнула Марта, виходячи з-за прилавка. 

— Познайомся, це Аліна, дівчина яка приїхала  організувати наш великий різдвяний ярмарок. Аліно, а це Андрій, мій швагро. Якщо тобі знадобляться найкращі дерев'яні павільйони чи допомога з облаштуванням площі — він твій головний рятівник. 

Андрій щиро посміхнувся, зробивши крок назустріч Аліні, і протягнув руку: 

— Дуже радий знайомству. Ласкаво просимо до Карпат. Сподіваюся, наші гори не здалися вам занадто суворими після столиці? 

— Мені також дуже приємно познайомитися, — відповіла Аліна. Ваші гори неймовірні, вони заворожили мене з першої хвилини. 

Андрій хотів щось відповісти, але цієї миті тишу крамнички порушив різкий дзвінок телефона в сумочці Аліни. 

Дівчина вибачливо посміхнулася і швидко дістала мобільний. На екрані висвітилося ім'я Марка.  

— Так, Марку, я слухаю. 

— Аліна, ти де пропала? — пролунав у слухавці його голос, на тлі якого було чутно швидкий стукіт клавіш ноутбука. — Я закінчив перераховувати кошторис логістики і знайшов спосіб зберегти бюджет. Мені терміново потрібні твої креслення розташування центральних яток. Повертайся в котедж, час іде, нам треба негайно сідати за роботу. 

— Добре, Марку, я вже йду, — відповіла Аліна і вимкнула телефон, подумки повертаючись із карпатської казки до своїх суворих київських обов'язків. 

Наступні три дні минули для неї та Марка як один суцільний робочий марафон. Вони практично не виходили з будинку. З ранку до пізньої ночі просиджуючи за великим дубовим столом, заваленим кресленнями, договорами та кошторисами. Марк виявився неймовірно прискіпливим напарником, але його чіткість допомагала крок за кроком перетворювати хаос підготовки на бездоганний план. Аліна так втомлювалася, що засинала, ледь торкнувшись подушки. 

Попри шалену зайнятість, вона намагалась зателефонувати Дмитру. Проте він чомусь не відповідав. Його телефон мовчав уже два дні поспіль. Тривога липким страхом заповзла в її душу, але дівчина заспокоювала себе тим, що він зайнятий на своїх проєктах у Києві. 

Правда наздогнала її абсолютно раптово третього вечора. Марк нарешті закрив свій ноутбук і пішов до своєї кімнати, а Аліна, безсило опустившись на диван, вирішила погортати стрічку Інстаграму. Вона розслаблено дивилася на фото знайомих, аж поки її палець не завмер на публікації з офіційної сторінки компанії, де працював Дмитро. Це був свіжий фото звіт із гучної вечірки його робочого колективу. На одному зі знімків, у спалахах неонових вогнів, чітко виднілася знайома постать. Це був Дмитро. Він міцно обіймав і пристрасно цілував якусь незнайому дівчину — колегу по роботі, тримаючи в руці келих. Підпис під фото звучно проголошував: “Наш колектив вміє не лише працювати, а й яскраво відпочивати.”  

Аліна ще декілька секунд не могла відірвати погляд від екрана. У неї перехопило подих. Телефон вислизнув із пальців і впав на ліжко. 

— Ні… — ледь чутно прошепотіла. 

Вона знову взяла телефон і набрала його номер. 

Гудок. 

Ще один. 

Дмитро не відповідав. 

Аліна подзвонила вдруге. Потім утретє. Результат був той самий. Сльози самі покотилися по її щоках. Вона не розуміла, що відбувається. Ще зовсім недавно він говорив, що сумує за нею, що йому важко без неї. А тепер вона бачила його в обіймах іншої. 

Аліна сиділа на краю ліжка, обійнявши себе руками, і плакала. Намагалася зрозуміти, як людина, якій вона довіряла, могла так з нею вчинити. 

Час повільно тягнувся. Вона ще декілька разів перевіряла телефон, але екран залишався порожнім. Так минула майже вся ніч. Лише під ранок, виснажена від сліз і безкінечних думок, Аліна заснула.