Перший день у Карпатах

Потяг прибув на станцію вже пізно ввечері. Дванадцять годин дороги залишилися позаду. Коли Аліна та Марк зійшли з вагона, навколо вже панували глибокі сутінки. Карпатське повітря чисте, прохолодне й солодке — миттєво наповнило легені, змусивши Аліну заплющити очі від задоволення після душного купе. 

Марк, як завжди зосереджений, швидко озирнувся і впевнено покрокував до чорного позашляховика, що чекав на них біля вокзалу. Водій привітався з ними, допоміг завантажити їхні численні ящики та валізи і багажник, і машина рушила з місця. Аліна нахилилася до холодного скла автомобіля, заворожено спостерігаючи, як у світлі фар миготять високі ялини. 

Нарешті машина зупинилася біля великого дерев'яного будинку. Навколо панувала нічна тиша, і  лише верхівки столітніх ялин тихо шуміли від легкого гірського вітру. Втомлені та знесилені довгою дорогою, Аліна з Марком мовчки вивантажили свій чималий багаж. Водій допоміг занести все всередину будинку, де в повітрі змішалися свіжість дерева та аромат хвої.  

Сили залишили Аліну остаточно. Не було ні бажання, ні енергії оглядати будинок чи заварювати чай. Вони з Марком побажали одне одному доброї ночі, підхопили свої валізи і розійшлися по окремих кімнатах. Ледь торкнувшись головою м'якої подушки, Аліна миттєво поринула у глибокий, безтурботний сон.  

Ранок тихо прокрався до кімнати, крізь щілини між шторами, наповнюючи її м'яким золотавим світлом. Аліна повільно прокинулася й солодко потягнулася в ліжку, ще не до кінця усвідомлюючи, де саме перебуває. Вона підійшла до вікна, розсунула важкі штори — і її обличчя миттєво осяяла щаслива усмішка. За склом розкинулася неймовірна картина карпатської осені. Гори стояли величні й тихі, вбрані в розкішні шати ранньої осені. Лагідне вересневе сонце золотило верхівки вікових смерек, а поміж глибокою зеленню лісу вже спалахували перші багряні та жовті барви. Кришталево чисте гірське повітря було наповнене затишним ароматом сухої трави та хвої. Небо вражало своєю бездонною синявою, і від цієї осінньої краси перехоплювало подих. Уся нічна втома та тривоги розчинилися в цьому благословенному ранковому спокої. Тут, серед гір, ранок здавався зовсім іншим.  

Аліна ще кілька секунд стояла біля вікна, насолоджуючись тишею. Потім її погляд упав на телефон, що лежав на тумбочці. На екрані було повідомлення від Дмитра. Серце ледь здригнулося. 

Вона відкрила повідомлення. 

Кохана, пробач мене за вчора. Я цілий день не писав і не дзвонив, бо був злий. Мені було важко прийняти, що ти їдеш на кілька місяців, і я не знав, як із цим впоратися. Але я не мав права так поводитися з тобою. Пробач. Я дуже сумую за тобою. 

Аліна перечитала повідомлення двічі. 

Вчора вона так чекала від нього хоча б одного дзвінка. Їй було боляче від його мовчання, і дорогою вона не раз думала про те, чому він навіть не спробував із нею поговорити. 

А тепер, читаючи його слова, відчула, як образа поступово відступає. 

Вона сіла на край ліжка, ще раз подивилася на екран і почала набирати відповідь. 

    Привіт. Я теж сумую за тобою. Я не серджуся на тебе. Просто мені було дуже боляче, що ти вчора навіть не написав і не подзвонив… 

Вона ще раз перечитала повідомлення й натиснула “відправити”. 

Саме в цей момент у двері тихо постукали. Аліна підняла голову. 

— Хто там? 

— Це я, Марк. Ти вже прокинулася? 

— Так, заходь. 

Двері прочинилися, і Марк зупинився на порозі. 

— Доброго ранку. Я хотів спитати, чи ти не проти поснідати разом? 

— Зараз? 

— Так. А після сніданку можемо пройтися. Подивимося, де саме буде ярмарок, познайомимося з місцевістю. Все одно сьогодні в нас немає зустрічей. 

Аліна кивнула. 

— Добре. Дай мені десять хвилин. 

— Тоді чекаю внизу. 

Аліна ще раз поглянула на телефон. Нових повідомлень від Дмитра поки не було. Вона поклала телефон на тумбочку, підійшла до валізи і почала діставати речі. 

Швидко поснідавши та зібравши робочі нотатки, Аліна разом із Марком вирушили на прогулянку до центру села. Їм потрібно було на власні очі побачити площу, де вже два місяці розгорнеться великий різдвяний ярмарок. Вересневе сонце приємно гріло спину, а під ногами шурхотіло перше золоте листя, створюючи особливий, майже магічний настрій. 

Марк ішов поруч із зосередженим виразом обличчя, тримаючи в руках планшет.  

— Подивись на карту площі, яку я вивів, — раптово перервав тишу Марк, тикаючи пальцем в екран. — Якщо ми поставимо наші головні павільйони по центру, ми вийдемо за рамки бюджету. Потік людей буде великим, але витрати на охорону та підведення електрики просто залишать від нашого прибутку зовсім небагато. 

Аліна трішки уповільнила крок, заглядаючи в його планшет, де миготіли складні таблиці. 

— Марку, але якщо ми сховаємо ятки в куток площі, нас ніхто не помітить, — м'яко заперечила вона. 

— Це ж різдвяний ярмарок! Тут важлива емоція, люди повинні бачити нас відразу, як тільки заходять. Атмосфера та краса приваблюють покупців краще за будь — яку математику. 

— Атмосфера не платить за рахунками, — сказав він, хоча в його голосі вже не було колишньої роздратованості. — Але гаразд, я спробую перерахувати кошторис так, щоб твої “святкові емоції” не пустили нашу компанію по світу. 

Саме за цією суперечкою вони вийшли на велику площу, оточену невеликими дерев'яними будиночками з різьбленими віконницями. Повітря було наповнене ароматами свіжої випічки, карпатських трав та хвойної смоли. По центру площі місцеві майстри вже зводили дерев'яні каркаси для павільйонів… 

Марк знову зосередився на екрані, тихо щось підраховуючи  час від часу згадуючи про податки. Аліна відійшла на декілька кроків убік. Її погляд випадково впав на затишний куточок площі, трохи осторонь від галасливих будівельних майданчиків. Всього за два кроки від майбутнього ярмарку, стояла чарівна дерев'яна крамничка, яка наче зійшла зі старовинної різдвяної листівки.