2.

- А можна було ж і на вчора зустріч призначити, чи вдень, чи увечері. Так – ні! обов’язково сьогодні! – сама до себе вона бубніла за кермом.

Цього разу і з дорогою фігня вийшла. Зазвичай, вона брала пасажирів на блаблакарі, щоб зекономити. А так кого візьмеш? Ніхто не хоче невизначеності. 

Та що поробиш – де її не пропадало. Врубила музичку і сконцентрувалась на керуванні, бо дорога від ранку стала ще гірше, ніж була. І сніг почав мести. Хоч би доїхати, поки трасу не поперемітало. Навряд тут хтось у Святвечір буде її розчищати.

Задзвонив мобільний і Наталя підняла трубку.

- Так, мам, я вже їду. Але не встигну до вечері. Мені ще години три їхати не менше, тож не чекайте мене з татком.

Мати Наталі ще побурчала на шефа, та все ж поклала трубку.

Наталя лише на мить опустила очі, щоб побачити куди кладе мобільний, як на дорозі з’явився пес.

Не думаючи жодної секунди вона крутанула кермо вправо, та опинилась на узбіччі, пригальмувала та всеодно стукнулась в невелике дерево.

- Та що за!? – вдарила по керму і відкинулась назад. – Бісів пес!

Удар був не дуже сильний і подушка безпеки не спрацювала. Це плюс, не потрібно було її прибирати і ніс цілий лишився.

Наталя вилізла з автівки, щоб оцінити збитки. Бампер побитий, фара сумно звисала з однієї сторони, а інша – тріснута. Від мотору йшов димок.

Сіла за кермо і спробувала від’їхати назад, а не тут то було – її рено забурчало і вмерло остаточно.

Вийняла ключі на всяк випадок, взяла рукавиці і подалась до мотору, але кришка не відкривалась, ніби й не дуже удар був, та заклинило нормально.

Інтернет не ловив, щоб знайти номер евакуатора. І чому вона наперед цього не зробила? Те, що раніше їздила без проблем не означає, що так буде завжди.

Вийшла на дорогу і почала зупиняти автівки. Ну хоч би хтось став, та більшість проїжджали мимо. І як так? А якби з ними таке сталось…

Наталя опустила очі вниз і побачила, що її білосніжна шубка вимазалась і мазуті. Ще одна неприємність за сьогодні. Так образливо стало, як малій дитині.

Біля неї, хоч вона й не зупиняла в той момент різко пригальмував чорний позашляховик тойота. Відкрилось вікно і водій запитав:

- Може вас підвезти?

- Га? Для початку б номер евакуатора не завадив. – закліпала очима Наталя.

- А що сталось? – спочатку спитав чоловік за кермом, а потім підняв очі і навіть присвиснув. – Щастить же вам сьогодні. Зараз викличемо.

Він виліз з авто і підійшов до Наталки. Був трохи вищий, ніж вона, мав темне волосся і коротко підстрижено бороду. Одягнений в чорну куртку.

- Натан. А ви? - простягнув руку.

- Наталя! Дуже приємно. - потисла на автоматі.

- І мені. Там точно нічого зробити не можна?

- Сумніваюсь. Він вже встиг сказати «гудбай» і вмерти.

Він не довго думаючи набрав евакуатор і назвав адресу, хоча Наталя з того стресу забула, де вони є.

- Далеко їдете? - поцікавиввся новий знайомий.

- Та ще три години, не менше. - спохмурніла дівчина. Чим добратись додому ще навіть і не думала. Та і в яку сторону. Мабуть, краще все ж до батьків.

- Евакуатор буде за пів години-годину, пропоную перечекати в мене в автівці.

- А ви хіба не поспішаєте додому на вечерю? - здивувалась вона. Але хто зна, яке віросповідання в людини.

- Та я не так далеко живу, якась година і я вдома. Та і не хвилюйтесь за мене. Дозволите?

Він дістав з бардачка якийсь спрей і попшикав Наталі на шубку. Жахливо засмерділо, але через кілька хвилин пляма струсилась, як і не було.

- Так, краще, чи не так? Сядьмо в авто, поки не замерзли.

Вона сіла на пасажирське біля водія – салон пахнув шкірою, наче машина ще новесенька.

- Гарна вона у вас. - похвалила на автоматі.

- Мені теж до смаку. Вас хтось забере звідси? - поцікавився чоловік.

- Якщо чесно, то ні. В батьків немає авто. Таксі, можливо. Чи попутка якась.

- Давайте, підкину до себе в містечко, на автобусну станцію. Увечері ще точно рейси до вас будуть.

- Буду дуже вдячна. - щиро відплвіда вона.

- А що у вас сталось, що з’їхали?

- Та пес під колеса вискочив.  – гірко мовила Наталя. – А я ще не готова ставати вбивцею. От і вийшло, що вийшло.

- Ну не сумуйте так. Скоро приїдуть, заберуть вашу автівочку і відремонтують. - намагався розрадити рятівник.

- Та просто сьогодні увесь день не склався. То собака, то шубку заляпала, то шеф не відпускав додому. Тому так і вийшло. Якби не поспішала, то заїхала б спокійно і тихо.

- Так багато хто вирішує справи в останній момент. Не люблю такого, але що поробиш. А ви ким працюєте? - поцікавився Натан.

- Секретарем. А ви? - їй теж було цікаво. Гарний чоловік, чому б не взнати.