1.

Всі прохання Наталі про вихідний перед Різдвом шеф відкинув категорично. І найбільше її ображало те, що все це було по причині того, що у неї не було ні чоловіка, ні дітей.

- Романе Анатолійовичу, але ж мої батьки також чекають мене на Свят вечір додому. А їхати майже шість годин.

- Наталя, ви як влаштовувались про що мені співали? – шеф дивився строго і навіть трохи злився. – Що вам-то відпрошуватись не доведеться, бо нема до кого.

- Але ж я і не відпрошувалась майже пів року. А це ж такий вечір.

- Зрубицька, ти добре знаєш, що завтра мають приїхати важливі інвестори і пропонуєш самому мені документи оформляти? Чи шукати секретаря прямо сьогодні? Зробимо усе завтра і поїдеш, ну пропустиш ти ту вечерю, на іншу – потрапиш. Тим більше, що при вдалому контракті випишу тобі премію. Чув, що ти автівку нову хотіла придбати?

- Та хотіла. Ця щось частенько глохнути стала. – піддалась вона вмовлянням шефа, ніби в неї був вибір. Та жодного! Хіба виторгувати собі кращі бонуси.

- Ось і добре. Йди, відсипайся, пакуй речі. Рванеш, одразу, як підпишемо контракт.

Обіцянки шефа зовсім не налаштовували на позитив. Зазвичай, оте "одразу" могло бути в будь-який момент…ночі. Бо були такі ділки, що збирались на обговорення ввечері і пили до пізньої ночі. Частенько шеф тягнув її на такі посиденьки з собою, щоб чого не пропустити при підписанні угоди, а бувало і одразу підписати.

Цього разу він божився і клявся, що всі  зберуться ще до обіду. Але вона не вірила його обіцянкам. Та і до обіду – пізно вже. Адже їхати далеко, на дорозі слизько та і темніє рано.

День перед Різдвом все ж налаштовував на позитивне завершення історії. Наталя однією з перших з’явилась на офіс – по святковому одягнена, з макіяжем, та настроєм, що все все-таки вдасться. В багажнику машини вже лежали спаковані речі і куплені гостинці. На щастя, батьки жили в невеличкому містечку, де все було, тож продукти докуповувати їй не довелось. Закинула трохи грошей на карту – візьмуть на свій розсуд.

Увесь ранок Наталя була сама не своя, адже очікувати чогось буває дуже важко, особливо коли воно підриває твої плани.

А ще тиждень тому вона так надіялась, що все піде так, як вона задумала. Вона ж працювала так старанно увесь цей час і заслужила ці кілька годин, але її шеф так не думав.

Не дарма, кажуть – той хто зробив свою роботу отримає в нагороду ще більше роботи.

Такі чекані інвестори зволили з’явитись лише після обіду.

«Ну невже вам на свято додому не хочеться?» - увесь час рвало запитати Наталку, та мовчання – золото. І вона це пам’ятала. Мовчки записувала, робила документи на ноуті і відповідала, коли її щось запитували. Зустріч закінчилась лише через дві години. І вона вважала, що це ще дуже швидко.

Шеф таки відпустив її і вона на максимально допустимій швидкості погнала додому.