3

Всупереч видимості, саме зима — пора надії.

                                                                                   Гілберт Сесборн

Я стояла серед міста і старалася відійти від того, що коїлося пару хвилин назад. І тут я згадала, що також збиралася на зустріч. Я розвернулася в ту сторону, що ішла до того як врізалася в хлопця. Кафе було у центрі міста. До кафе лишалися лічені кроки. Я глянула на годину в телефоні. Ще не спізнювалася, але й не встигала. Коли я зайшла в кафе інтр’єр мене здивував. Це кафе відкрилося недавно, тому я  тут в перше. Коли я підійшла до кафе на вході стояв милий чоловік. Чоловік одягнений у червону форму люб’язно мене запитав, чи я бронювала столик. Коли ж я сказала 'ні', він запитав: "На скільки людей накривати?" Недовго думаючи я повідала, що у середині на мене вже чекає подруга. Він привітно усміхнувся і побажав нам гарного вечора. Коли я зайшла побачила стіни на яких висіли картини з поштовими марками також там були маленькі вивіски різних міст, уривки газет. З правого та з лівого боку, були столики. Я пішла прямо так само з правого боку були столики для відвідувачів. А з лівого боку була кухня. Прямо перехід в інший зал. При переході в інший зал висіли поштові скриньки. Якщо зайти в другий зал повернути направо і пройти трішки ви прийдете до чоловічої і жіночої вбиральні. Коли я зайшла в другий зал одразу ж побачила колегу й подругу Марину. Я підійшла до столика.

- Привіт. Давно чекаєш ?.- запитала я 

- О привіт та ні тільки недавно прийшла,- Марина встала з крісла і обняла мене.

- Вибач, я трішки спізнилася.

- Та нічого, тобі сьогодні можна, ти - імениниця. Вітаю тебе з Днем народженням бажаю тобі щастячка, здоров’ячка, здійснення всіх планів та мрій, знайти собі самого крутого хлопця який буде тебе у всьому підтримувати, оберігати, любити й поважати. Це тобі.

Марина простягла мені букет квітів білих ромашок.

- Щиро дякую за привітання мені дуже приємно. Надіюся все, що ти побажала і справді збудеться. Я покликала офіціанта і поросила в нього вазу для квітів. Він люб’язно усміхнувся і за пару хвилин приніс нам вазу. Кришталево-білу. Та два меню. Ми подякували додавши "Ми зробимо замовлення за пару хвилин"  на, що він усміхнувся і пішов обслуговувати інших клієнтів. Ми ж сіли роздивлятися меню.

- Ну розказуй як в тебе справи ?,- з хитрою інтонацією спитала Марина.

- Ти про що? Про які справи ?,- вдала що не розумію про що вона. Хоча я добре знала, що річ ішла не про прості справи. Її запитання "Як справи ?" завжди звучало не як просте:  "Як справи?" чи "Як життя?"

Воно стосувалося сердечних справ.

- Сонце, ти добре зрозуміла про які справи іде мова. Звісно я питаю не про роботу на яку і так кожен день ходжу. Хоча її ми тоже потім обговоримо, можливо.

- Нічого не змінилося з нашої останньої розмови про це. А ні стій я сьогодні врізалася в якогось психа.

- Огого, навіть так,  розказуй я вся в увазі,- Марина зі усію зцікавленість та великими очима глянула на мене. 

- Та, що розказувати я ішла до тебе на зустріч, тай випадково врізалася в якогось придурка. Оскільки в нього в одній руці була кава, а в іншій якийсь подарок, то він цю каву таки на себе і розлив. Віриш до того всього щей мене в цьому звинуватив.

- Сонце, ти мене вибач за те, що я зараз скажу, та хіба ти і справді не винна?,- тихим, наіграно боязким голосом сказала Марина.

- Та я знаю, що частково вина, тому запропонувала оплатити хімчистку. Та він кудись спішив тож наскільки я зрозуміла мій борг списано. Ну це за його словами. Фактично він сказав: "Якщо ми більше не зустрінемося то мій борг буде списано." Оскільки я не планую з ним ще раз стикатися тож вважаю, що більше нічого йому не винна. 

- Ого, ще й пробачив таки, а він джентльмен.

- Марино джентльмен- це той хто би навіть не починав розмову за це все.

- Не знаю у наш час і справді мало таких хлопців.

- Та ладно розказуй, як в тебе справи в твоїм чоловіком помирилися?,- поцікавилася я

- Так, все добре, виявилося, що він не забув про річницю просто готував мені сюрприз.

- От бачиш, я тобі казала, що нема за що переживати.

 Ми з Мариною за розмовами, смачною панакотою та чашкою латте навіть не помітили як проговорили три годин. Поверталася я додому коли на вулиці було вже темно. Нам з Мариною в різні сторони тому, ми попрощалися вона викликала таксі і поїхала додому. Як вже казала, я живу недалеко від центру та ще й дуже люблю зимове нічне місто. На вилиці падав сніг ялинка світилася ще більше ніж у день. Нарядні магазини так і кричали: «Зайди до нас!». Поки, я ішла додому все більше і більше мене преповняло почуття світлого свята Різдва. В ту мить я була, наче мала дитина, яку завжди цікавило прикрашання ялинки, свята вечеря, і сніданок. Все було надто казковим, надто нереальним.

Додому я прийшла близько шостої години. Зайшла в свою квартиру. Вона здавалася такою теплою. Змучена, вирішила прийняти ванну. Набравши ванну, в неї кинула трохи морської солі з запахом лаванди, а також бомбочку для ванни. Захоплена і виснажена подіями сьогодення я пірнула в ванну. Пройшла година перш ніж я вийшла з чарівної кімнати. Вирішила перевірити чи Яків підписав договір, тож набрала його. Коли почула, що все добре видихнула з полегшенням. На остаток, взяла свою улюблену книгу зробила собі ще чашку чаю і вмостившись на ліжку сіла читати. По-правді кажучи я не пам’ятаю коли заснула. Та зранку будильник знов задзвенів. Почався четвер…