1

                        Зима. Заметіль. Сніг. Холодно. Вітряно.       Погода, створена для гарячого чаю, теплого пледа і гарних казок…
                                                                    Автор не відомий

- Холлі ! Ти вже доробила завдання яке я тобі дала у четвер?
- Я ще не доробила це занадто мало часу. Звіт вам завтра здам,- ствердно відповіла дівчина. 
- Ти впевнена, що зможеш до завтра підписати контракт?- ніби сумнівалася керівниця проєкту.  
- Запевняю вас завтра до обіду контракт на співпрацю буде у вас на столі. 
  «Як мені вже все надоїло. Я надіюся, що Яків вчасно передасть документи. І ця мегера не буде на мене кричати. Не хочеться щоб в твій день народження на тебе кричали. Як вона мене іноді нервує, все добре цілий місяць доки не настає момент звіту.»
  Мене звати Холлі. Рік назад я стала артдеректором. Простіше- я художній керівник. В мої обов’язки входить слідкувати за дотриманням термінів виконання проєкту, розподілом навантажень між фахівцями. Але все ж головним моїм завданням є дотримання якості візуальної складової дизайну. Та я найбільше люблю брати участь в проєкті в якості дизайнера. 
- А Холлі, чекай ти замовила зал на корпоративну вечірку? 
- Га? Що? Звісно ще в листопаді,-  з моїх думок мене витягнула керівниця. Я усвідомила, що ще стою в її кабінеті. 
- Знов ти десь витаєш у хмарах, добре, дякую,- м’яко, без строгості, яка панувала між нами ще декілька хвилин назад, відповіла керівник. 
- 29.12.19 відбудеться в неділю в кафе «Фамілія» о 4 годині вечора.
Добре можеш іти. 
   Я вийшла з кабінету і пішла до гардеробу. За вікном давно панував грудень. Сніг вкривав місто другий тиждень підряд. Зиму я дуже люблю. Ця пора року, так заворожує.  Вона приховує багато чудес: День Святого Миколай, Новий рік, Різдво… 
   Наше місто Різдвяна, як і всі міста в Україні прикрашається взимкку, до свят. Магазини, кафе, Торгово-розвадалбний центр, вулиці… Все декорується, ставиться ялинка, влаштовуються ярмарок. Для когось у великому місті немає, що робити та мені і в малому завжди знайдеться де погуляти, що подивитися. Місто чарівне коли світяться гірлянди й ілюмінація кафе, ресторанів, магазинів. Воно здається менш буденним і більш святковим.  
    Мені сьогодні треба зайти в пекарню по торт. Святкувати день народження наодинці вже стало звичкою. Кожний рік двадцять п’ятого грудня я прихожу в пекарню «Медівня» і купляю там мій улюблений торт "Медівник". Там його оформляють до Нового року по особливому, тож зразу піднімається настрій. Виглядає як зимова казка: на білосніжному кремі маскарпоне розкидані зелені ялинки. Я дуже рада, що народилася саме у зимку- майнула думка в моїй голові. Що й казати зиму я любила більше за інші пори року. На сьогодні було ще багато справ. Взявши торт я пішла прогулятися вулицею. Від центру міста до мого дому близько п’ятнадцяти хвилин. Тож я вирішила віднести торт додому, а потім зустрітися з колегою в кафе. Ми досить непогано ладимо тому я вирішила запросити її на чашечку кави з тарталеьками. Коли вже була в центрі я зупинилася, щоб подивитися ще раз на нашу святкову ялинку. Така красуня новорічна: сяє, блистить дощик, гірлянди, іграшки. Все настільки красиве, миле очам. Я глянула на годиник.
О ні я запізнююся,- в голос сказала я. 
Різко обернувшись, щоб швидко бігти в потрібному напрямку, я вткнулась, у велику, теплу, м'яку, ароматну гору. 
- Ой вибач я не побачила Вас,- сказала я з переляку від несподіванки, не розуміючи чому перекритий мій запланований, в голові маршрут.