Тільки не це!

— А як же тато? Ти ж обіцяла, що ми святкуватимемо Різдво разом, — розчаровано запитала Мар'яна.

— Всі претензії до нього: я дійсно хотіла цього і залюбки провела б Різдво вчотирьох...

— Саме тому ти кидаєш нас та їдеш святкувати в Буковель, — перебив маму я, — з цим...

—  ...але вашого тата не відпустили на свята. Він не зможе приїхати.

— Або не хоче, — встряв у нашу розмову недоумок Дмитро.

— Ця розмова приватна і тебе не стосується! — відрізав я.

— Артур, що я тобі казала?! Вчися спілкуватися ввічливо! Особливо зі старшими, особливо з Дімою! — вичитала мені мама.

— Все, мені набридло. Погнали! — сказала противна пика Дмитра і вхідні двері гримнули.

— Через годину приїде Богдан і забере вас, канікули проведете у бабусі.

— Ні, тільки не це! — обурився я. Ми любимо бабцю Ніну, але терпіти не можемо кузенів.

— Минулого разу вони запилососили мого хом'ячка! — зі сльозами на очах, сказала Мар'яна. — А перед цим влаштували "кішки-мишки" з його участю.

— Їхній Семен мало не розірвав Кулю на шматочки. А вони просто дивилися та реготали!

— Я зараз сам поїду! Давай на вихід! — на мить увійшов відчим.

— Інших варіантів немає. Я говорила з бабцьою Ніною, вона пригляне за вами. Все буде добре, — мама дістала смартфон, — а це вам на Різдво: купіть собі, чого душа бажає.

Мама по-черзі обняла нас і хутко вибігла з дому. За мить наші смартфони загуділи: на наші картки було перечислено по тисячі гривень.

Богдан приїхав вже під вечір. Кузен став кринжово сигналити на тихій засніженій вулиці.

— Ти спізнився! — відкривши двері, злісно сказала Мар'яна.

— Зовсім забув про вас. Нічого страшного, ви ж не надворі чекали мене.

На щастя, ми встигли на застілля. Перед вечерею наше покоління зібралося разом: дюжина родичів віком від 6 до 19 років нарешті усілися за стіл. Як завжди, з дорослих була тільки глуха на праве вухо бабця Ніна. Після кількох хвилин метушні, дитячих викриків та дзвінких стуків посуду, у кухню увірвалася тиша і будиночок нарешті заповнився звичним для себе мовчанням.

— А чому ваші батьки розлучилися? — порушив тишу наймолодший з нас. Яшка хоч і милий кузен, але настільки надокучливий, що спілкуватися з ним наодинці довше двох хвилин просто неможливо.

— Ну-у, — протягнула Мар'яна, глянувши спочатку на мене, а згодом вниз.

— Яшка, чому ти більше не граєш у бравл старс? — запитав я і погляди всіх кузенів вмить перевелися на мене.

— Та мене вже дістала та гра, там куча читаків і малоліток... — почав малий і вже не зупинився б скаржитися, якби я не перебив його:

— Тобі розподобалася гра, так? Ось і наші батьки розподобалися одне одному.

— Насправді, Яшка, просто тато Артура і Мар'яни втік від них на війну, — сказав Семен, брат Богдана.

Кузени зареготіли

— Йому вже краще чути вибухи гармат, ніж тупі приколи Артура, — добавив Стас. Стіл залився сміхом.

Ми з сестрою синхронно відсунули стільці й пішли геть. 

— Як же вони мене дістали! — сказала Мар'яна. — Мерзотники!

— Вони постійно лише над нами сміються! Ще й батька вплутують...

— Як же я хочу побачити його... — її очі залилися сльозами.

— І я... Шкода, що йому не вдасться приїхати до нас.

— Ось би він приїхав на Різдво, хоча б на деньок! Це був би найкращий подарунок: прокинутися, а під ялинкою тато...

— Так... Але таких див не буває. Сама знаєш.

— Звідки тобі знати! А раптом, тато просто хоче зробити нам сюрприз? Пам'ятаєш, як минулого року він підбіг до нас збоку, поки ми ліпили сніговика, і штовхнув у сніг?

— Так, пам'ятаю... Але тоді ми знали, що він приїде, просто не очікували його саме в ту мить. Цього разу все інакше, тим більш, я в новинах чув, що на фронті дійсно можливе загострення і армія готується відбивати наступ.

Сестра розплакалася, розуміючи, що батько дійсно не приїде. Я обійняв Мар'яну і задумався.

— Щоб диво відбулося, його потрібно створити! — епічно сказав я, однак сестра навіть не звернула увагу. — Якщо батько не може приїхати до нас, ми поїдемо до нього!

— Що?!