День 3.

Як тільки потяг із Києва довіз їх до Воловця, постало питання як доїхати до Подобовця, де саме і знаходився готельно-ресторанний комплекс "Справжня казка". Вони чомусь раніше про це не подумали, були впевнені що буде якийсь громадський транспорт, бо в Подобовці начебто був гірськолижний курорт. Сталося не так як гадалося, але виявилось що за невеликі гроші "Справжня казка" могла допомогти трансфером. Саме так дівчата доїхали до кінцевої точки призначення, а ще не було навіть і дев'яти годин ранку.

Виявилось, що номери у готелі називаються на ім'я квіток, і в подруг був номер "гербери". Інтер'єр кімнати був з одного боку простим з натяком на гербери, з іншого дуже затишним, домашнім, а також був неймовірний пейзаж у вікні. Багато метрові сосни були вкриті пухким сріблястим снігом, а вдалині височіли Карпатські гори, в які неможливо не закохатись. А ще вони були голодні, і через це трошки роздратовані. Знову.

"Юра, а у вас можна поснідати?" - Саша намагалася балакати чистою українською, але це для неї було важко, бо з дитинства у сім'ї, і в школі, а потім і на роботі розмовляли російською. 

"Авжеж, можна у номер замовити, - Юра був приємний  юний адміністратор готелю - але краще приходьте до нас у ресторан, цього року зробили найкраще різдвяне оздоблення. Краще ніж минулого року я маю на увазі, але там можуть ходити коти, в них є своє місце у нас у готелі, але часто вони заходять до ресторану бо їх впускають наші відвідувачі". 

Не дуже було зрозуміло він намагався залякувати котами, чи заманювати.

Після слів Юри про котів, Таня вже була не готова їсти в номері, і подружки пішли до ресторану, сподіваючись що їх очікування після перегляду фото страв в Інстаграмі справдяться. 

Увійшовши до ресторану подругам не вдалося знайти вільне місце, але страви на столах виглядали надзвичайно привабливо. Більшість відвідувачів сиділи парами або сім'єю, і це не дивно, бо і сам готель, і ресторан були по різдвяно - сімейному вбрані:

"У нас незвична ситуація, бо всі столики зайняті, зазвичай людей набагато менше, вибачте я зараз подумаю що можна зробити!" - привітний офіціант справді був збентежений, але дівчата були збентежені ще більше.

"Вибачте, ми почули що вам треба стіл, а нам вже треба скоро йти, то може ви до нашого стола приєднаєтесь?" - хлопець що це промовив, був напрочуд симпатичним і інтелігентним на перший погляд, з темним волоссям і сірими очима. 

Аня зі спокійною посмішкою дивилася на нього таким поглядом, що давав зрозуміти дівчатам - вони йдуть сідати за його столик. А між тим, там сиділо два мовчазних чоловіка, з однаковим виразом обличчя. Здавалося вони не мають ніяких емоцій. Один був кремезний блондин з блакитними очима, трошки може старший за першого. Третій був найстарший, з рудою бородою і світло-блакитними очима. 

"Дівчата, до речі я Артем. А це мої друзі Боря і Саша".

"У нас, до речі, також є Саша! - Аня показувала демонстративним рухом руки на кареоку подругу, - але слава Богу вона не лиса... Ой вибачте...".

" А ще, слава Богу, що в неї немає рудої бороди як у мене!"

"Гей, я тут стою до речі! І до речі я дуже рада що в мене немає бороди, ну хіба що зовсім маленька...".

"Аня, Саша приємно познайомитись...а як вас звати?" - спитав Боря.

"Таня, і мені приємно з усіма познайомитись. Вибачте, я краще промовчу і оберу сніданок, бо інакше когось прибью, бо голодна, а вбивати на Різдво то гріх, мабуть".

До невеличкого столика для чотирьох осіб, ще принесли два стільця, і чомусь ніхто з шістьох осіб наступні півгодини не намагався прощатись. 

Дівчата із захватом обирали різні страви - дерун по-угорськи, сирний суп з печерицями, банош, та ще багато різних страв і десертів.

"Боже який вибір смузі, я потрапила до раю!" - Таня вже замовила страву яка називалась "міс броколі", і не могла обрати серед різнокольорових смузі.

Боря з великою цікавістю дивився на Таню:

"Ви мабуть тільки приїхали? І мабуть ви тут перший раз? І якщо ви тільки приїхали то ви залишаєтесь на Святвечір?"

"Так, авжеж, залишаємось, ми і приїхали на Святвечір і на Різдво? А ви?".

"Так, ми також будемо наступні два дні, але приїхали трошки раніше, ми тут вже тиждень, точніше я і Боря, а Саша приїхав два дні тому, бо як завжди робота його не відпускала".

Таня нарешті визначилась зі смузі:

"Як цікаво, нашу Сашу робота також не часто відпускає..."

Рудобородий Саша майже весь час мовчав, а тут вирішив звернутись до темненької подруги:

"А де ви працюєте? Чим займаєтесь?"

"Я працюю в рекламній агенції. Загалом то ми всі в ній працюємо!"

"То ви втрьох працюєте разом?" - не стримав подиву Артем.

"Так так, це прикольно, еге ж?"

"Ви познайомились на роботі? Чи влаштовувались разом?" - чи то здавалось, чи то хлопця Сашу і справді цікавила тільки робота, і неважливо своя вона чи інших людей.

"Ми з Сашею познайомились ще до того як почали працювати разом, - відповіла Таня, - Аня приєдналася до нас пізніше. Маю на увазі, що вона прийшла у компанію пізніше і ми одразу здружились".

"А давайте святкувати цей вечір разом? У нас здається вийшла гарна компанія?" - можна було побачити що Артем і справді радіє цій ідеї.

" Нам ніякі дівчата чи ваші дружини потім волосся не повиривають?" - Аня хотіла бути впевнена, що не тхне ніякою зрадою чи брехнею, яку вона на дух не переносила.

"Ні, точно нікому, ми повністю вільні!", - дружньо заволали хлопці. 

Після сніданку було складно йти на другий поверх, бо подруги з дівчат перетворились на щось шароподібне, легше було б котитись вниз, але "Гербери" були на другому поверсі.

*

Збори на Святвечір видалися важкими. Саша клянчила фен у Тані, бо їх у номері був слабенький. 

Аня перемірювала всі три сукні що взяла з собою знову і знову, і так по колу:

"Як вам Артем?!".

"Інтелігентний, приємний, але як це комічно не звучить, мені більш Саша сподобався, - відповіла темненька подруга, - щось у ньому є".