День 2.

Саша приїхала в офіс першою з великим чорним рюкзаком, вона навіть не встигла помити волосся.

 Слідом приїхала Аня, з невеликою червоною сумкою:

" Я не знаю як ми будемо сьогодні працювати, кінець тижня стільки питань, і нам треба звільнитись до четвертої", - бентежилась Саша.

"Думаю краще поїхати ще раніше, п'ятниця... - непогане зауваження промовила Аня - і багато хто раніше буде їхати з роботи".

"Так ти права, і зараз ще хочу купити білети назад, щоб потім ми там не застрягли".

"А може застрягти це й непогано?" 

"Ні, це вже занадто міцна пригода як для мене!"

Від розмови їх відволікла Таня, точніше, навіть, не вона, а звук її великої рожевої валізи. 

"Якщо не секрет що ти з собою взяла?" - обидві дівчини були здивовані і по-доброму заздрили подрузі, бо це означало що вона взяла більш бажаних речей, ніж вони собі дозволили.

"Нічого такого, саме необхідне що хотіла взяти: фен,  пару суконь, святкові черевички. В мене ж немає сумки як у Герміони, тому треба тягти оце неподобство".

Саша і Аня стояли і думали над тим, що все ж таки є ще час поїхати додому і взяти нормальні валізи і напхати туди ще декілька суконь і святкові черевики, але все ж таки їх зупинила робота. 

"Таня, я буду в тебе вчитись! Візьми мене в учні, і розкажи як навчитись частіше прислухатись до свого "хочу"!"

"Та я сама ще вчусь, але за невеликі..хоча ні,  великі гроші візьму тебе в учні!" - хитро посміхаючись відповіла подруга.

Декілька хвилин подруги ще розмовляли і сміялись, а наступні години майже не відриваючись працювали. І о 15.30 вже сиділи в таксі яке везло їх по засніжених Київських вулицях до вокзалу.

Таня нервувала, здавалося навіть була роздратована, а це означало що, скоріше за все, треба поїсти:

"Як тільки нормально розташуємось у потязі, будемо їсти, я просто вже не можу терпіти, мені жарко і я голодна, це найжахливіше поєднання!".

"Танюш, потерпи, не їж нас!" - Аня як завжди була в гарному гуморі.

"Блін, а мені як завжди холодно, давай мінятись, я ще взяла неправильне пальто, впевнена що у Карпатах я помру від холоду...чи буду сидіти в номері...чи куплю щось тепліше якщо там взагалі таке продають".

Вони дійшли до свого вагону, показали квитки, і наступні пів години намагались розташуватися зручніше і спокійно поїсти. В цілому в них вийшло це зробити, але їм трохи завадив молодий чоловік який не тямив себе від щастя потрапивши в купе сповнене таких гарних "квіточок", хоч і роздратованих від голоду. Загалом в їх купе було дуже затишно і не пахло нічим зайвим (принаймні на початку подорожі).