День 1.

(22 грудня 2016)

"Дівчата, я сьогодні коли їхала на роботу почула цікаву розмову, скоріше навіть цікава не розмова, а місце про яке розмовляли", - дівчина з довжелезним золотавим волоссям із захватом розповідала своїм подругам про її утрішню подорож у метро.

Навпроти неї за невеликим столом у кафе сиділи дві дівчини які вже їли свої страви:

Вона продовжила: "Я почула як пара обговорювала їх вечірній потяг і  поїздку на Різдво, їх готель називається Справжня казка, уявляєте? Прикольна назва, я аж сама захотіла поїхати, але я ще не дивилась чи воно взагалі існує".

"Аню, можемо разом якось поїхати, не цього року вже, але може навесні. Таня ти б хотіла?"  - найстарша дівчина з темним волоссям і карими очима вже доїла свої страви, і посьорбувала лимонад.

Третя подруга повільно жувала свою пасту вкриту сиром, і по радості на обличчі було видно що вона також зацікавилась. Її світло шатенове волосся було заплетено у дві косички які обрамляли її обличчя:

"Саша я на 100% за, ідея класна поїхати разом! Але ми ж ще не дивились куди, і треба заздалегідь підготуватись фінансово і по часу".

"Ось, я тільки що вже й знайшла, таке місце реально є, в Карпатах, дивіться", - Аня показувала фото з Інстаграму, де був зображений затишний інтер'єр, сліпучо-біле сніжне подвір'я, і, мабуть, найбільші в історії людства страви місцевого ресторану.

"Не треба мені таке показувати, бо я ще одну пасту буду замовляти, так все апетитно виглядає". - карі очі Саші сверлили стойку з десертами що була неподалік.

"Цікаво, як у них виглядає все навесні? Бо раніше за цей час ми точно не поїдемо! - відчувалося що Таня трошки занервувала - дівчата нам вже треба повертатись в офіс, ви ще довго?"

Розрахувавшись у кафе подружки втрьох пішли до офісу. Вони знали один одного вже декілька років і працювали разом. Їх об'єднували схожі цінності, а також схожі дитячі травми. Разом їм було весело і затишно, а ще вони всі були не одружені. Не дивлячись на те, що вони були гарні, розумні і мали гарну вдачу, їх особисті стосунки до цього дня якось не складалися. Що було, мабуть, одною з основних тем для їх розмов. 

*

День в офісі рекламної агенції йшов як завжди. Розмови з клієнтами, створення рекламного контенту, вирішення проблем з існуючими рекламними одиницями, тощо. 

Після роботи Таня запропонувала зайти на невеличкий шопінг по центру Києва, який був зовсім недалеко від їх офісу. 

І як тільки вони вийшли на вулицю, Аня збуджено почала жалітися на те, що за всі ці роки вони багато разів збиралися поїхати кудись разом, але окрім робочих корпоративів нікуди не потрапили: 

" А чому би нам не поїхати на Різдво у цю "Справжню казку"?"

"Ти маєш на увазі Різдво наступного року?" - навряд чи Таня хотіла б сприйняти ідею спонтанно зібратися за один день, ще і поїхати невідомо куди.

"Ні, на це Різдво!"

"Це прикол? Різдво за два дні!"

"Олександро, я в курсі, просто я вже дивилась і є білети на потяг на завтра, о 16.35!" - у Ані був дуже хитрий погляд в цей момент, могло навіть здатися що вона вже купила білети.

"Я точно пас!" 

"Я також не уявляю цього..."

"Дівчата завтра п'ятниця, все одно ми мали зустрічатися на вихідних, давайте поїдемо? От скажіть мені чому ні? Аргументи?"

"Я не встигну зібратися". - очікувано відповіла Таня.

"А я... А в мене немає аргументів..."

Таня аж підстрибувала від роздратованості:

"Ми планували зустрічати Новий рік разом, а Різдво я планую святкувати з мамою!"

"Так в чому проблема? Давай вона поїде також!" - зі спокійною усмішкою сказала Аня

"Вона точно не захоче їхати, бо бабуся хвора..."

"Гаразд, вмовила, цього року не їдемо..." - розчаровано пробурмотіла Аня.

Саша виглядала надсерйозною, було відчуття що вона вже змінила свою думку, і хотіла поїхати, але їй хотілося щоб Таня з мамою також поїхали. В її очах проступив сум, бо ця подорож був її шанс не бути на Різдво самій.

"Знаєш, у мене мама себе не дуже добре почуває, але я впевнена що якось чотири дні без мене вона впорається". - Аня не хотіла здаватись.

"Твоя мама з Ванею буде на Різдво якщо ти поїдеш, а у мене і мама і бабуся будуть самі і на Новий Рік і на Різдво виходить", -  у Ані  був брат Іван, і це був не аби який аргумент з боку Тані 

"Ну чому ж це самі? вони будуть одна з одною".

Шопінг цього разу виходив не дуже продуктивний, вони просто торкалися речей в одному магазині чи в іншому, але були поглинуті розмовою. І вже здавалося що всі подруги хочуть і можуть поїхати, але щось стримувало їх від фінального рішення.

Десь між 8 і 9 годиною вечора вони попрощались один з одною і поїхали по домівках. А о 22:00 цього ж дня Таня написала в їх спільний чат, що мама таки вмовила її поїхати, а Аня відповіла що це дуже вчасно, бо вона саме зараз збиралася здавати назад квитки які купила ще вдень.

Радості не було меж, а також не було меж тривозі яка змусила їх збиратись до півночі, бо зранку на роботу вони вже мали взяти свої речі для подорожі.