...

Сніжинки весело спускалися на землю напередодні Різдва. Морозець розгулявся. Хлопчик із першого будиночка за лісом цілий рік мріяв про чотирилапого друга. Він написав про це Санта Клаусу, і песик, якому Санта зав’язував святкового бантика, отримав надважливе завдання — до ранку встигнути дістатися до хлопчика.

Тільки-но Санта Клаус відвернувся, пухнастий малюк, який також мріяв про нового друга, зазирнув на стіл із листами від дітей. Він прочитав, що йти треба через ліс до першого будиночка, та непомітно вийшов із резиденції. Песик обійшов Санту із санчатами та поспішив до лісу. Підстрибуючи, він вчився гавкати, але писк швидко розсіювався. Крок ще один — й пухнастий малюк збився з дороги. Дерев стало більше, а дорога перед ним із широкої стежки стала схожа на крихітну змійку.

— Невже я заблукав?

Песик підняв голову й побачив, як вітер, колихаючи гілки, закрив деревами сонце. Стало темно. Злякавшись власної тіні, пухнастий малюк стрибнув убік та скотився з гірки на замерзле озеро. Крига тріснула, і песик провалився у холодну воду. Білочка, їжачок, вовк і лисичка його потягнули до берега. Руда щезла та, повернувшись із в’язаними шкарпетками, допомогла пухнастому малюку їх одягнути на лапки.

— Думала зробити собі подарунок на Різдво, та тобі потрібніше.

Перш ніж песик встиг подякувати, вовк обережно його взяв на спину й поніс до ялинки. Перед ялинкою палало багаття, і ведмедик заварював для мешканців лісу різдвяний напій із шипшини, малини, калини та меду. Ведмедик простягнув песику величезне горня та запросив зігрітися біля вогню. Пухнастий малюк подякував і сів поруч із ведмедиком. Він скуштував різдвяного напою й, зігрівшись, не помітив, як задрімав. На небі засяяла перша зоря, коли песик відкрив оченята.

— Як ти тут опинився? — схвильовано спитав ведмедик.

— Ех! Санта Клаус із цим бантиком, — він поправив бантика, щоб той не розв’язався, й розповів про хлопчика, до якого мав встигнути до ранку.

— Ми тобі допоможемо, — відповіла білочка. — Ти знаєш, куди йти?

— Потрібно обійти ліс до першого будиночка, — сказав пухнастий малюк.

— Це недалеко, я знаю коротший шлях, — зрадів ведмедик. — Перша зоря на небі. Можеш відсвяткувати із нами, а потім ми проведемо тебе до нового друга. До ранку встигнемо.

— А як ви святкуєте? — спитав песик.

— О, — підхопила білочка, — у нас усе традиційно. Кожен приносить щось смачне: зернята, листя, яблука, мед, горішки і ще багато всього. Ми вечеряємо та відкриваємо подарунки. Бачиш, — і вона показала на величезну купу пакунків довкола ялинки, які вони принесли, поки пухнастий малюк дрімав.

— Скільки подарунків, — захопливо прошепотів песик.

— Там і для тебе є. На згадку про нас, — всміхнувся їжачок.

— Для мене? Правда? — зрадів песик. Не втримавшись, він весело гавкнув. Цього разу вийшло краще.

— Звісно, сподіваємося, ти цей святковий вечір проведеш з нами.

— Так, — погодився пухнастий малюк. — Може, я й наступного року прийду до вас.

— Будемо раді, — сказав вовк.

Мешканці лісу пригостили песика вечерею і почали відкривати подарунки. Один із них із листя та ялинкових гілочок із шишечками дістався пухнастому малюку. Він хотів розірвати пакунок, але білочка порадила його відкрити із новим другом. Погодившись, пухнастий малюк пішов за ведмедиком і лісовими мешканцями.

І от коли їм залишилося кілька кроків, мешканці лісу помітили санчата Санта Клауса. Скерувавши оленів вниз, Санта зупинився біля них:

— А я шукав тебе, песику, щоб розповісти про коротший шлях до будиночка хлопчика, — але бачу, мешканці лісу допомогли тобі. Ну ж бо, сідайте всі до санчат! Мені ще купу подарунків розвезти. Буду радий, якщо й мені допоможете.

Почувши це, пухнастий малюк та мешканці лісу весело застрибнули до саней. До ранку вони із Сантою розвезли подарунки. Санта Клаус повернув песика до порогу будиночка хлопчика й попрощався з ним до наступного року. Мешканці лісу також нагадали про своє запрошення. Песик, залишившись сам, гавкнув. Цей «гав» був чіткий та гучний. Його почув хлопчик, який швидко збіг сходами до дверей.

Відчинивши двері, хлопчик побачив на порозі песика. Він міцно обійняв пухнастого малюка, і у відповідь той завиляв хвостом. Песик розповів про мешканців лісу і Санту. Разом вони відкрили пакунок, у якому було все для різдвяного напою.

Ось так перший ранок Різдва став чудовим початком їхньої дружби!

Авторка: Інга Квітка.