Розділ 7

В його обіймах було так добре і затишно, що хотілося так завжди. Поруч з ним, за руку не лише сьогодні, а й по життю. Дану лякали ці шалені думки, бо вони були знайомі всього лише кілька годин, але по відчуттях майже все життя. Зараз Дмитро так дивився на неї ніби нікого і ніщо не існувало навколо, ніби існує лиш вона . А ще здалося, що він хоче поцілувати. 

Здалося мабуть, подумала Дана. Це надто добре, щоб бути правдою.

— Данусю, ти ще не змерзла? 

— Хіба що трішки в руки . А так здається, мені навіть зажарко.

Він простягнув їй руку, на яку вона непевно  поклала свою. Він охопив  і почав лагідно розтирати її змерзлу долоню, спочатку одну, а потім іншу. А потім, підніс її праву руку до своїх губ і легенько поцілував.

Тепер Дані стало аж занадто жарко… Цей жест розтопив її серце і змусив кров швидше рухатися.

— Ще підемо прогуляємось чи поїдемо додому?

— Прогуляємось, якщо ти не проти і не сильно змерз чи замучився.

— Поруч з тобою я не відчуваю холоду чи втоми!Ходімо!

Взяв її за руку і разом вони попрямували в бік Володимирської , розповідаючи одне одному історії, пов'язані з цими вулицями, пригадуючи минуле. Зробивши коло від Софії через Андріївський узвіз, поласувавши смаколиками на Сагайдачного, вони попрямували до фунікулера. Оскільки зима, то бажаючих було не дуже багато, і вони змогли обрати собі зручне місце з оглядом усього Лівого Берега. Він стояв позаду, мирно дихаючи їй у волосся і тримаючи за руку. Поїздка проминула надто швидко і вони попрямували до авто. 

Ще ніколи поїздка з Правого берегу на Лівий не здавалася Дані такою короткою. Вона дивилася вперед , щоб не закачало, але потай намагалася ще більше роздивитися його. Ці неймовірні зелені очі, стильно вкладену стрижку, борідку, яка мабуть неприємно колеться і ці губи. Які їй хочеться поцілувати. Але страшно.

Бо вперше.

Діма перепитав адресу і але за кілька хвилин вони паркувальмь біля будинку.  Обійшов автомобіль і відчинив дверцята. А простягнута рука в результаті врятувала від епічного падіння. Хтось не посипав доріжки, та опинитись в його обіймах було незвично, але так добре.

— Так і не відпускав би тебе нікуди— сказав Діма, міцніше обійнявши і ковзнувши губами по її волоссю.

— Дякую за надзвичайний день! Я давно не відчувала такого щастя!

— Я теж! Побачимось завтра?

— У переддень Різдва!?

— Ти ж  зможеш? Як щодо ранкової кави в улюбленій кав'ярні?

— Я з радістю!

— До завтра! — він легенько доторкнувся до її щоки. Ніби не стримав себе...Чи може Дані здалось.

— Бувай! Бережи себе!