Розділ 6

Діма обійшов автомобіль, відкрив дверцята і простягнув Дані руку. Вона трохи несміливо, але поклала свою руку поверх його і вийшла з авто.

  Так неспішно, тримаючись за руки вони попрямували в бік ялинки. По дорозі зайшли в одну з кав'ярень, де він замовив гарячий шоколад щедро посипаний маршмеллоу і незважаючи на всі намагання Дани заплатити за напій, не дозволив їй то зробити.

Вони прогулювалися Софіївською площею, милувалися ялинкою, собором і будинками навколо, а головне насолоджувались часом проведеним разом. Неспішно розмовляли про плани на новий рік, робочі проекти і про те на яку виставу хочуть піти. Разом. І це здавалося таким нормальним і звичним, ніби вони не знайомі один день, а мінімум кілька місяців чи років.

— Данусю, давай я сфотографую тебе біля ялинки на пам'ять!

— Давай! Завжди проблемно зробити фото самій. 

— Посміхнися, красуне!

  Дана неочікувана почути такі слова, тому аж зашарілась. Щоки вкрив рум'янець, а в очах з'явився якийсь цікавий блиск. Діма звісно ж помітив це, але вголос не прокоментував.

— Ось , поглянь!

— Вау, вони надзвичайні! Ти певний що айтішник, а не фотограф?! Це кращі фото, які в мене були!

— Певен. Радий, що тобі сподобалося.

— А як щодо фото разом?! На пам'ять про цей день!

— Все що ти забажаєш, — сказав він, підійшовши ближче.Він вже допив свій напій і щиро радів, що руки вільні. В одній він тримав телефон , а іншу легенько поклав на її талію. 

  Шкіра Дани миттєво покрилась сиротами, а в ніс вдарив вже знайомий цитрусово-пряний запах,  що тепер доповнився шоколадним. І як не намагалася вона дивитися в камеру, бачила лиш його зелені очі. А він лиш її сірі.І світ навколо ніби не існував. Лиш вони двоє. Далеко від всіх проблем і негараздів.