Розділ 5

Діма сидів в своєму автомобілі і намагався вирішити робочі задачі, але не виходило. В голові була не робота, а чарівна дівчина, що от тільки що вийшла з авто. Він ще відчував приємний цитрусовий запах, що залишила по собі Дана.

Дана! Дануся! Саме так хотів кликати їх Діма, але боявся зробити щось не так чи бути занадто настирливим .

— Хоч чи не злякалася мої наполегливості! — вимовив чомусь вголос і знову задумався, що ж робити далі. В голові виникла думка, що треба бути настирним, але не спішити.  Здалося, що саме це оцінить Дана. Чесність, відкритість і повагу до себе! 

Чомусь подумалося, що оскільки зараз прогресивний час,коли нарешті починають панувати феміністичні ідеї, то дівчина гідно оцінить повагу до себе і подумалося, що треба стримати себе з першим поцілунком. Не в перший день, то занадто рано для неї. Хіба сама виявить ініціативу.

Так думавши  про те що робити далі і як спланувати перше побачення, Діма не помітив Дану, аж  поки вона не відчинила двері автомобіля.

— Я вже впоралася, дякую що зачекав!

— Це така дрібниця, Дано!

— Не дрібниця, ти міг відпочивати чи попрацювати, а не за два дні до Різдва їхати на інший кінець засніженого міста через мене.

— Це мені в радість, Данусю — пильно глянув на неї своїми зеленими очима і посміхнувся. 

   Від цього погляду й посмішки в Дани аж перехопило дух, а спину покрили сирітки. Пауза щось  трохи затягнулась.

— Поїдемо додому чи тобі ще кудись потрібно?— запитала вона і зрозуміла, що  трохи неоднозначно звучало.

— А ти хочеш додому чи ще десь прогулятися?

— Не знаю! Взагалі цьогоріч я ще не була біля ялинки. Хотілось би побачити вживу, але часу не було. Кажуть, вона цьогоріч особливо чарівна: невелика, з жовтими і блакитними кулями, а ще ввечері вмикають підсвітку. То десь через пів години. 

— Чудово! Ми якраз встигнемо доїхати і взяти каву?! Чи ти хочеш щось інше? Какао чи глінтвейн?!

— Каву чи гарячий шоколад.

— Хм, я теж надаю перевагу саме їм.Отже, їдемо!

В дорозі вони знову говорили про свої хобі: улюблені книги, вистави в театрах і виставки картин . Обидвох дивувало що в них настільки багато спільного: схожі смаки в музиці, книгах, обидвоє любили походи в театр чи музей і прогулянки Києвом. Коли вдалині з'явився Софіївський собор, Діма припаркувався.

• Ближче не буде де.
• Так. Все ж таки різдвяна пора.Всі хочуть подивитись на ялинку.
• В цьому ж момент щастя і якось дитячої магії -  мовив він задумливо.
• Так, всі ми дітьми любимо свята. Але доросле життя не таке безтурботне і ставлення до свят не таке.
• Ти не любиш Різдво?
• Ну не те що зовсім не люблю, просто воно для мене не таке радісне як раніше -  мовила вона засмучено і опистила погляд.
• Чому?
• Бо самотнє Різдво то надто сумно і боляче. Це лиш у фільмак бувають якісь дива.А в життя далеко не так.
• Життя непросте. Але все змінюється, Дано!
• Якби ж то.
• Не сумуй! Ходімо гуляти!