Розділ 4

Коли Дана вийшла з кав'ярні. А Діма швидко одягнув своє пальто, навіть не защипнувши його і гукнув баристі:

— Мені оцей червоний букет. 

— Картка чи готівка?

— Готівка. Можна тільки швидше, решти не треба.

Він схопив букет і побіг.

— Дано!— раптом вона почула своє ім'я .  — Почекай секунду!

Вона оглянулась і побачила позаду Діму, розхристаного і з неймовірно цікавим і незвичним червоним букетом в руках.

— Це тобі.

—Ого, це так несподівано. Дякую! — вона взяла букет і вдихнула його запах. — Він такий чудовий!! Але не варто було.

— Радий, що тобі сподобався. Звісно, що варто. Бо красива дівчина варта всіх квітів світу. Дано, давай я  тебе підвезу. Всеодно в мене вільний день і тобі не треба буде їхати так довго на метро.

— Діма, це ж стільки турбот тобі. Я люблю їздити на метро і читати.

— Я з радістю це зроблю і так ми могли б це поговорити. 

— Гаразд.

— От і чудово. Ходімо до мого автомобіля. 

Дана попрямувала за ним. Цікаво, він що автомобіль був зовсім поруч.

 — Прошу ! — він відкрив їй передні двері, ніби знаючи, що її закачує.Чи чомусь ще.

— Дякую.

Вони неспішно рушили слизькими київськими дорогами  і говорили здається про все на світі, що й не помітили коли прибули на місце.

— Тут?

 — Так.

Він припаркувався і поки вона встигла відщипнути пасок безпеки , вискочив з автомобіля і відчинив двері, та подав руку. 

— Дякую! — Вона поклала свою руку в цього і здається її вдарило струмом. Від кінчиків пальців до самого серця. Цікаво, це лиш у неї так? Чи ні?

—Я почекаю тебе. 

—Гаразд.

    На зустрічі вона зправилась доволі швидко, хоч і дуже хвилювалась, бо день видався несподіваним на емоції. І вона з трепетом чекала вже знову побачити Дмитра.