Різдвяна ніч

Нарешті з-за хмар визирнула найбажаніша зоря, яка приносила з собою не лише відблиски світла інших галактик, а й його,- Різдво. Софія вкинула в піч ще трохи дров і зацокотіла зубами. Що ж, не так вона уявляла собі святкову вечерю напередодні Різдва.

Але трохи передісторії. Вона народилася і виросла у Львові де стільки всього наслухалася про село, чарівність атмосфери, яка панує під час святкувань, засніжені ліси навкруги, приватність, спокій, потріскування дров в печі... От і загорілася бажанням святкувати Різдво отак незвичайно, не в хорошій квартирі на 7 поверсі, а тут, в селі.

Село Червінці знаходилося досить далеко від міста,- майже 150 кілометрів і її хлопець, Богдан, був не в захваті з такої ідеї. Але дім виглядав дуже гарно на Букінгу і коли Софія витратила свій вихідний аби приїхати і подивитися чи дійсно варто бронювати його на тиждень то була абсолютно зачарована цим місцем й автентичністю української хати та забронювала будиночок одразу на два тижні.

От тільки 24 грудня Богдан мусив працювати до 14 години і аж тоді міг їхати, тому парочка постановила,- Софія ще рано-вранці поїде сама на своєму Нісані, візьме всі продукти, святкові прикраси і більшість речей, а Богдан приїде ввечері, коли вже закінчить працювати, десь біля 17 години.

Тож Софія, в доброму настрої, прибула в село, відчинила завітні різьблені двері затишної садиби з чималенькими вікнами, а для таких сільських будинків це радше рідкість, і взялася до роботи. Поки вона вивантажувала продуктові запаси, трохи одягу, а також прикраси для створення новорічної атмосфери й не помітила наскільки тут було холодно.

Але коли речі були вдома, а сама дівчина вирішила присісти на декілька хвилин то зрозуміла, що холод тут звірський. Вона пройшлася кімнатами та ввімкнула електричне опалення, але вирішила на цьому не зупинятися. Чудесна сільська піч, прикрашена плиткою з квітковими узорами, так і манила її запалити. Тому дівчина вирішила багато не думати і поспішила надвір, щоб взяти дрова.

Розпалювати піч виявилося нелегкою справою, - одні дровеняки були надто мокрі від снігу, що почав падати, інші сухі, але надто товсті, щоб загорітися і Софії довелося добряче попотіти, щоб за пів години завітний вогонь все таки затріскотів у старовинній печі. Горіло добре, - у великій кімнаті, яка слугувала за кухню та кімнату для гостей, одразу стало тепло. І після цього задоволена дівчина взялася прикрашати дім аби додати йому святкового настрою, - трохи гірлянд, мала ялинка, куплений в милої бабусі на базарі дідух, святковий букет.. Словом, Софія не жаліла грошей на атмосферу.

Після прикрашань, коли все вже було гарно, Софія взялася за приготування святкового столу. Деякі страви вона приготувала заздалегідь аби встигнути все решта сьогодні і зараз на плиті булькотів борщ, а в іншу каструлю дівчина закидала заморожені вареники трьох видів,- з картоплею, грибами та капустою.

Вона не була надто хазяйновита, але вміла про себе дбати, а тепер, коли в неї був Богдан, Софії хотілося організувати незабутній свят вечір. Між активним приготуванням святкового столу вона не дивилася у вікна, за якими скоро стемніло і лише встигла прочитати повідомлення від хлопця, - той вже закінчив свою зміну і мав виїжджати. От і добре, все йшло за планом.

На айфоні Софія ввімкнула святковий плейлист колядок та англомовних хітів і тихо підспівувала в такт, занурившись в приготування. Так і біг час. Широкий дерев’яний стіл на кухні вже не пустував,  - на ньому була вишита маминими руками скатертина, глиняна глибока тарілка з кутею, ароматний жбан узвару, оселедець та інші страви, які не подавали гарячими.

Коли настала 17:00, Софія нарешті закінчила з вечерею і втомлена, присіла, прислухаючись до звуків надворі. Вона чекала на звук мотора та світло фар, щоб зрозуміти, - Богдан нарешті приїхав. Це мало статися з хвилини на хвилину, але його ще не було.

Тому Софія видихнула та розслабилася, взявши в руки телефон. Там було декілька повідомлень від Богдана. І прочитавши їх, вона сильно змінилася на лиці.

" Почався сильний сніг і перемело дороги. Не знаю чи доїду до тебе»

"А як же вечеря ? Немає можливості об'їхати?"- написала швидко Софія із жалем дивлячись на святковий стіл. Звичайно, ризикувати через вечерю не варто, але ж це свят вечір. Можна хоча б постаратися.

«Об’їзду дорогу теж перемело. Не чекай мене сьогодні»,- написав він.

« Ти точно перевіряв обізну дорогу ?», - перепитувала Софія, добре знаючи свого бойфренда.

"Навіть ризикувати не хочу, я вже у своїх батьків»,- прилетіло їй ще одне «щасливе» смс.

З кожною наступною есемескою Софія ставала більш сумна. І навіть її телефонний дзвінок нічого не дав. Богдан теж був міським хлопцем, але на відміну від Софії, не терпів жодних труднощів в своєму житті. Торік, на початку їхніх стосунків, дівчині подобалася така легкість, але тепер вона була зовсім іншої думки.

І що ж тепер їй робити ? Богдан просто розвернув машину і поїхав до своїх батьків, щоб поїсти святу вечерю, а вона що ? Буде сама. Софія часто бувала сама,- коли росла, а батьки були на роботі, студенткою, коли виконувала безкінечні домашні завдання, відмовляючи собі у веселощах, і тепер часто почувалася самотньою бо мама й тато працювали і жили в Італії вже 3 роки. Звичайно, були друзі, знайомі, колеги, але серед них усіх Софія покладалася на Богдана.