1

люблю різдвяні свята. Віддавна. З часів незабутнього дитинства. Відтоді як ще малим хлоп’ям був зачарований ароматом лісової ялинки-красуні, смаком медової куті й передзвоном святкової коляди. Немало літ сплило з тих пір та відчуття казки при слові Різдво ніколи не зникало з моєї душі. Як і не згасала потаємна віра в те що бажання загадане в різдвяну ніч обов’язково збудеться.

Смішно, адже мені вже більше сорока, а я все ще такий наївний та довірливий мов мала дитина. Кожної зими сподіваюся від цього свята чогось надзвичайного й особливого. З нетерпінням чекаю на справжнє чудо. З трепетом в серці надіюся, що сповниться хоч маленька мрія. Звісно, зазвичай, нічого такого особливого не трапляється, свято минає звично й прогнозовано, однак серцю не накажеш і чергове Різдво я знову чекаю з потаємним нетерпінням в душі.

Не стало винятком і цьогорічне зимове свято. Хоча часу для мрій та сподівань у мене як такого практично й не було. Новорічно-різдвяний період особливо напружений період для туристичного бізнесу. І хоча рідні Карпати не якісь там заморські Анталія чи Хургада, однак в такий час і у нас туристів достатньо, а значить й дріб’язкових турбот та клопотів  у мене вистачає. Я ж бо хоч і управляючий невеличкого гірського пансіонату, однак звичайної фізичної роботи ніколи не цураюсь. Завше готовий попрацювати і молотком, і пилкою, і навіть викруткою.

Та незважаючи на постійну зайнятість я все ж таки частенько згадував про Уляну. З цією жінкою я зустрівся цієї осені, коли вона з донькою на кілька днів приїздили відпочивати в мій скромний пансіонат. Взагалі-то з Уляною ми були знайомий і раніше. Та лише віртуально. Жінка була моєю далекою родичкою, колишньою дружиною якогось з моїх троюрідних братів. Спілкувалися ми до цього тільки за допомогою телефону, і то лишень кілька разів.

Відпочинок Уляні вдався на славу, а мені закарбувався в пам’яті на все життя. Вони виявилася незвичайною жінкою. Красива, розумна, доброзичлива та щира. Уже перший вечір ми провели у довірливих розмовах відверто ділячись одне з одним наболілим. Потім я провів для жінки та її доні цікаву екскурсію по наших карпатських кичерах і полонинах. А перед самим від’їздом у нас була романтична вечеря з чуттєвим танцем, яка закінчилась палким поцілунком й ніччю шаленої пристрасті.  

Попрощалися ми тоді не то як близькі друзі, не то як полум’яні коханці. Здається нічого надзвичайного і не трапилося. Одинокий мужчина. Одинока жіночка. Випадково зустрілися. Гарно провели вільний час. Обоє отримали задоволення й розбіглися по своїх життєвих стежинах. Про що думати й чим перейматися? Лише час від часу втішати себе приємними спогадами про цю нетривалу зустріч.

Тільки не все так просто і не все так однозначно було. Я ніяк не міг викинути з голови думки про Уляну та ту осінню ніч. Жінка глибоко запала мені в душу. Я багато міркував про все що тоді трапилося. Намагався розібратися в своїх почуттях та емоціях. Старався збагнути хто я тепер для неї а вона для мене. Безуспішно боровся з вихором дивної бентеги та хвилювання що поселилися в моїм серці. Намарно сподівався вгамувати солодкий трепет котрий розливався по тілу всякий раз варто було лиш згадати її.

Звісно, з тої незабутньої зустрічі наше спілкування значно пожвавішало. Ледь не щодень ми балакали по мобільному. Частенько бачилися при допомозі Інтернету. Та ні телефон, ні екран монітору не зміг замінити живої розмови. Вони не в силі були передати на відстань всю неповторність й казковість мелодійного голосу й звабливу ніжність жіночого іскристого погляду. Не дозволяли лагідно пригорнути до себе та обійняти її гаряче тіло.

А про це я мріяв неодноразово. Як і нерідко уявляв собі нашу майбутню зустріч. Був переконаний що Уляна не забуде про свою обіцянку й на різдвяні знову навідається відпочити у мій пансіонат. Так воно й трапилося. Жінка не обманула мої сподівання. Ледь минуло святкування Нового року як вона порадувала мене прекрасною звісткою. Мовляв на Різдво взяла на роботі кілька відгулів і має змогу провести в горах цілий тиждень.

Візиту Уляни я очікував з особливим нетерпінням. Наче малий хлопчисько, що жде на давно омріяний подарунок. Хоча в глибині душі мав неабияке побоювання того, що можу фатально помилятися, і жінка приїде лиш для звичайного відпочинку, а не для чогось важливішого й значущішого. І що цілком можливо мої потаємні мрії, надії і сподівання на цю зустріч зовсім не виправдаються й будуть швидко розвіяні буревієм розчарувань та зневіри.

Однак легкодухим я ніколи не був, тож відкинувши всілякі недоречні сумніви й вагання подався зустрічати свою довгождану гостю. Впевненості мені додавало ще й те, що Уляна приїздила в наше невеличке курортне містечко на сам Святвечір. А в такі дні як відомо можна надіятися на сповнення будь-якого бажання. Особливо якщо воно пов’язане зі справами сердечними…

Потяг Уляни прибував після полудня і хоча до першої зірки залишалося ще трішки часу наше невеличке гірське містечко вже було готове до різдвяного дійства. Більшість будинків містяни прикрасили різнокольоровою ілюмінацією, що мала весело заблимати з настанням темряви. На подвір’ї деяких обійсть виднілися ялинки вбрані в сріблястий серпантин. Навіть сонечко сяяло на небі по особливому врочисто та святково.

Я неспішно вів свій старенький «Opel Combo» в сторону залізничного вокзалу. Ритмічно гуркотів двигун під капотом. Колеса автомобіля безжально чавили перші сніжинки, що ледь притрусили землю минулої ночі. З радіоприймача тихо звучала колядка, яку транслювала місцева фм-станція. Від усього цього настрій у мене був просто пречудовий. Я був в передчутті чогось особливого й казкового від цього дня й прийдешньої ночі.