Розділ 3

Довго роздумувати над відсутністю Денні і неприємною поведінкою його батька було ніколи. Я мала зробити щось із піччю. Знайшовши на дні шухляди старенький посібник з артефактної магії, я вирішила спробувати відремонтувати артефакт самостійно. Пройшло близько години марних спроб, під час яких я ледве не спалила рушник від іскор, що йшли від артефакту. Я вже збиралася кинути цю справу, коли почула за спиною знайомий голос.

— Ти хочеш хату свою спалити?

Від несподіванки я впустила артефакт на підлогу і він голосно стукнув по старому дереву. На моїй кухні стояв Сем, в руках його була торбинка з інструментами і каністра з паливом. І як він зайшов? Я що двері не зачинила?

— Я хочу кекси спекти! Люди повинні мати чудове Різдво попри погану погоду! — я підняла артефакт з підлоги і поклала на стіл. З викликом подивилась в сірі очі Сема, які при світлі магічних світильників вже не здавалися такими холодними. Я ніби побачила на дні тих озер теплі вогники. Дивно. Сем не дивився на мене зі злістю, він дивився з тихим болем і смутком.

— Спаливши хату, ти кекси не спечеш. Давай сюди свій артефакт. І зроби мені чаю. Міцного. З одною ложкою цукру.

Я миттю підхопилася і заходилася підбирати трави. Добре, що чайник був магічний. Хоча б воду я могла закип’ятити. Поставивши перед Семом чашку з міцним чорним чаєм, в який я додала трохи чабрецю і меліси, я сіла поруч з Семом, спостерігаючи, як він лагодить артефакт. Цікаво було зрозуміти, де я припустилася помилки.

— Чому ти передумав? — спитала я, бо тиша на мене неприємно тиснула.

— Через сина, — не відриваючись від ремонту, відповів Сем. — Він захворів. Весь мокрий прийшов після вчорашнього катання на гірках. Денні почув твій голос і попросив, щоб я приніс йому булочку зі смородиновим джемом. Я й не знав, що він в тебе купує щодня їх, щоб кошмари не снились… І що ті кекси, які він приносить постійно на свята, від тебе.

— Він милий хлопчик. А кекси я дарую всім сусідам — так робила ще моя бабуся. Це наша сімейна традиція. Думала, Денні казав тобі звідки кекси.

— Я й не питав. Я багато працюю, щоб в сина все було. Іноді просто не до розмов. Та й… він дуже схожий на свою матір… Мені сумно без неї… Буває, що я просто зачиняюсь в кімнаті і не хочу нікого бачити. Навіть Денні, — тихе зізнання прозвучало надто голосно і я відчула, як біль Сема проникає в мене. — Його мати теж намагалася полагодити кухонний артефакт, коли я був на роботі. Думала, що впорається, але ті кляті іскри… Будинок згорів, вона разом з ним, а син стояв перед палаючим будинком і кричав, бо саме грався в саду, коли все сталося. Дякувати небу, що його не було в домі. Тому я й не беруся за кухонні артефакти. Вони нагадують мені про те, що я так прагну забути.

— Але ти прийшов… — я дивилася на нього і не могла зрозуміти, чому Сем передумав.

— Денні булочок попросив і не міг йому відмовити. Як можна відмовити хворому сину? — в тихому голосі Сема все ще чувся такий явний біль, що в очах стало мокро. — Та й зрозумів потім, що ти така вперта, не зупинишся і візьмешся лагодити артефакт сама. Не хотів, щоб і ти загинула… через мене.

Я мовчала. Слів не було. Хотілося тільки торкнутися його великої, грубої долоні, щоб підбадьорити, втішити. Але я боялася, що Сем відштовхне мою руку. Натомість, я зробила інше. Підвелася з-за столу, дістала з шафи кілька улюблених булочок Денні, налила в термос чай і знайшла цілющі відвари, які готувала за бабусиними рецептами і, витерши сльози, рішуче подивилась на Сема.

— Я віднесу Денні булочки і ліки, поки ти тут лагодиш.

— Добре, — кивнув Сем, не відриваючись від роботи. — Там не замкнено. Дальня кімната справа.