Розділ 2

Неприємність підкралась тоді, коли я її найменше чекала. До Різдва залишилось всього два дні, роботи було ще багато і я, замісивши тісто й розпаливши піч, вирішила годинку поспати. Це й було моєю помилкою. Чи то магічний будильник не спрацював, чи то я так втомилась, що заснула відразу після його вимкнення, але остаточно прокинулася я лише під ранок. Побачивши котра година, вскочила перелякана з ліжка і побігла на кухню. А там…

Магічне паливо, якого мало вистачити ще на тиждень вигоріло вщент, але то ще було пів біди. Найгірше, що трапилось — зламався магічний артефакт, завдяки якому піч працювала. І єдиний, хто міг зараз його полагодити — мій сусід.

Звісно, я б могла пошукати інших магічних механіків, але не була певна, що перед святом знайду їх, а Сем же не відмовить як сусідці. Чи відмовить? Я не знала. Але спробувати мала.

Я швидко вмилася, поснідала, вийшла надвір і… вклякла на місці. На дорогах, перед будинками, всюди високим шаром лежав сніг. За ніч намело так, що шукати іншого механіка, окрім Сема точно не було сенсу. Та я навіть палива не зможу купити, бо крамничка з ним так далеко, що за такої погоди не дійдеш до нього. Ось тобі і Різдво! А як до мене тоді покупці прийдуть? З сусідами проблем не буде, але ж до моєї пекарні йшли люди з усіх куточків міста…

Я насилу дісталася сусідського будинку, грузнучи по коліно в снігу. Невпевнено постукала у двері. У відповідь почула лише тишу. Я дуже сумнівалася, що в таку негоду Сем міг кудись піти, та ще й з сином, тому постукала ще раз, гучніше. Може, просто не почув? Я стояла під дверима добрих п’ять хвилин, встигла вже змерзнути, бо вдяглася не дуже тепло, коли двері нарешті відчинилися.

— Чого тобі? — буркнув Сем, навіть не привітавшись. Він виглядав втомлено — неголений, з темними колами під очима, світло-каштанове волосся розтріпане. Ніби він тільки встав з ліжка і я не дала йому доспати.

— Вибач, що потурбувала так рано… — почала я, відчуваючи незручність. — Але мені потрібна твоя допомога.

Сем відійшов, щоб пропустити мене всередину. Я зайшла, з цікавістю роздивляючись його будинок. Раніше тут жила старенька бабуся з якою товаришувала моя. В дитинстві я часто бувала в неї в гостях, але з того часу будинок сильно змінився. Тут більше не було пучків трав, що висіли на стінах, вишитих серветок і безлічі маленьких картин на стінах, але тут був свій особливий затишок. 

— То що тобі треба, Моллі? — не надто люб’язно спитав Сем. — Я трохи зайнятий зараз.

Не схоже, що Сем був зайнятий. Здається, він просто хотів ще поспати. Я б і пішла, бо не любила нав’язуватись, але ж я мала якось спекти всі ті пироги, булочки й кексики! Різдво ж! А яке Різдво без смачної випічки з нотками магії?

— В мене зламався артефакт в печі… — я подивилася Сему просто в очі — ці сірі, холодні озера, що дивилися на мене з байдужістю. — Ти можеш полагодити? Я заплачу.

— Я не займаюся кухонними артефактами, — відрізав Сем і махнув рукою в бік дверей, щоб я йшла. Але я так легко не збиралась здаватись. Сем був моєю єдиною надією.

— Але ж ти магічний механік. Хіба ні? Ти ж маєш розбиратись в кухонних артефактах.

Я засумнівалася. Може, Сем дійсно не розуміється на кухонних артефактах і я марно йому набридаю? Але відповідь чоловіка мене неприємно вразила.

— Розбираюсь, але їх ремонтом не займаюсь.

— Але чому? — я ладна була благати чоловіка, аби тільки він погодився. — Я заплачу подвійний тариф. Благаю! Допоможи, будь ласочка, Семе! Мені ще стільки випічки потрібно зробити, а надворі такий сніг, що я до центру міста не доберуся. І паливо скінчилось. Мені потрібна твоя допомога!

— А люди з центру міста до твоєї крамниці як доберуться? — я боялася почути від нього ці слова. Я взагалі боялася, що заметіль зруйнує людям Різдво. — Тобі цілком може вистачити того, що ти вже напекла. Йди звідси і більше не турбуй мене зі своєю кухонною магією!

Сем підійшов до дверей і відчинив їх, красномовно вказуючи, що мені потрібно якнайшвидше покинути його домівку. Морозне повітря вдарило в обличчя, хмарка сніжинок залетіла в дім, опустившись на дерев’яну підлогу і миттю розтанувши.

— Безсердечний! І звідки тільки в такого чоловіка виріс такий милий син? — буркнула собі під носа і вийшла надвір, грюкнувши на прощання дверима.

Вже йдучи додому, я задумалась: а де ж сам Денні? Чому він не вибіг зі мною привітатися? Батька боявся чи що?