Розділ 1

Різдво було вже на носі. Я працювала цілими днями, не покладаючи рук, бо люди потребували святкової випічки. На свята завжди багато купують, особливо, магічну випічку — людям потрібна атмосфера, настрій, якого самі вони створити не можуть. І я завжди їм його дарувала. Старовинні рецепти, що передавалися в нашій сім’ї з покоління у покоління ще жодну людину не залишали байдужими.

Хліб з зернятами й насінням з хрусткою, золотавою скоринкою, що підіймав настрій. Пухкенькі булочки з домашнім джемом, маком чи горіхами, кожна з яких мала свої, особливі чари. Пиріжки та пироги, солодкі, м’ясні, овочеві, дарували людям турботу і відчуття, що вони не одні в цьому світі. Святкові кекси з атмосферою тепла і затишку повертали відчуття щастя. Пара невеличких капкейків з масляним кремом чи шоколадною глазур’ю, прикрашені ягідками — для романтичного настрою закоханих. Я продавала їх по двоє — щоб пара могла вдвох насолодитися їхньою магією. Вона не створювала неіснуючого кохання, лише підсилювала на час почуття тих, хто і без магії ніжно кохав одне одного.

Ось такою була моя випічка — вона не тільки смакувала добре, але й дарувала людям приємні емоції, тепло і затишок. Для мене випічка була не просто сімейною справою, а улюбленим заняттям — я дійсно любила пекти. Я жила своєю справою. Далеко не всі вміли вплітати магію в їжу, та й магічні здібності теж мав не кожний, тому моя праця користувалася попитом.

З сусідами в мене були особливо теплі стосунки, я завжди дарувала їм на свята свої фірмові кекси — до кожного свята за своїм, особливим рецептом. Навіть буркотливому, відлюдькуватому Сему дарувала. Вірніше, не йому, а його синові, бо сам Сем мене ігнорував, тільки вітався при зустрічі та й все. В крамничку на першому поверсі мого будинку Сем ніколи не заходив. А от маленький Денні, його 7-мирічний син щовечора купляв в мене булочку зі смородиновим джемом від нічних кошмарів. Одного разу він розповів мені, що без булочки і склянки теплого молока з медом він бачить уві сні, як гине його мама. Сумна подія трапилася 2 роки тому, до переїзду його батька в будинок навпроти. Мабуть, через втрату дружину Сем такий відлюдькуватий. Я розуміла його, тому й не нав’язувалася, а святкові кекси передавала через сина. Він нічого не казав за них, але й мені не потрібна була подяка. Я хотіла принести хоч трохи радості в душу його сина. Я любила дітей і завжди мріяла про велику сім’ю, але весь мій час зараз займала робота. Я хотіла приносити радість людям, а сама… А з собою я розберуся пізніше.