4

Марина купалась у  теплому океані. Вона була одна посеред неймовірно гарного океану, не було натовпу. Лише сонце, пальми  та вода. Дівчина так  "розчинилася" у новому світі, як ледве не забула про якусь зустріч, про яку їй говорив адміністратор. Вона вдягнула легку світлу сукню з квітами та пішла. У призначений час там біля океану адміністратора не було. Але вже стояла парочка закоханих та одружена пара вже у віці. Молода дівчина покрутила голово, але Джордана ніде не побачила. А у воді стояв смуглявий з темним волоссям у світлому костюмі, але без взуття менеджер готелю. Він тримав міцно якусь склянку з чимось. Марина підійшла поближче та заглянула. Там були шматки риби. "Цікаво, яких істот ми будемо кормити? Істот... Добре, хоч він розмовляє моєю мовою, бо англійську я знаю на шкільному рівні". Через декілька хвилин, з'явилися істоти, які вразили дівчину. Вона вважала, що зараз припливуть маленькі рибки, але це були дуже великі океанські скати, шириною більше ніж її спина. А як багато їх було! Це були неймовірні мешканці океану, а потім приплили дуже поважно неймовірні акули. Вони були більш ніж чорноморська акула катран. Вони спокійно їли та зовсім не кусали чоловіка, який їх кормив, кидав у воду шматочки риби або клав у рот грайливим великим пласким скатам. Поруч біля води стояла сіра чапля та спостерігала за ними. Чи чекала шматочка риби й собі. Вражень було за день стільки, що вона ввечері швидко заснула у новій ліжку. Вона прокинулася наступного дня бадьорою і щасливою. З чашкою вранішньої кави вона вийшла на пляж. Там до пологої пальми було прив'язане сидіння, начебто кулі, яка була зроблена з чогось тонкого, але міцного. Марина сиділа на подушці під пальмою і дивилася на океан. Краса. Тишу перервало тихе гавкання. Вона опустила погляд униз і побачила сусідську білу собачку. "Вітання!" – тихо промовила вона. Собака гавкнув у відповідь. Вони тихо сиділи і дивилися в далечінь. "Який розумний собака!". Прекрасний ранок і настрій було перервано чиїмись голосними словами. Дівчина повернула голову і побачила, як до неї біжить злий менеджер Свана і свариться. На англійській. За мить він уже був поруч із нею і грізно стояв над нею. Величезний і розлютований. Він щось кричав і махав руками, пояснюючи їй. Та не розуміла його. Ранок.

- Що? – лише запитала Марина.

Той зрозумів, що вона не розуміє англійської, тому почав говорити на її мові. 

- Ви нахальна дівка. Ви усе навмисно зробили та вкрали песика Свана. Ви його хотіти обкрутити. Я знаю таких. Ви усі такі. Ви ще вчора роздивлялися, а потім вирішили приманити її. Віддайте собаку.

- Нічого не розумію. Собака сама прийшла. Я тут каву п’ю, - намагалася врятувати ситуацію дівчина.

- Віддайте собаку. Ви будете мати діло с адвокатами.

І він продовжив щось кричати, що вона аферистка. Від такої несподіваної агресії ще вранці та не знала, що відповісти та не могла вставити й слово. Вона й не помітила, як підійшов до них Джордано Сван.

- Вона вкрала песика, - промовив менеджер.

- Я нікого не крала, я сиділа з кавою та спостерігала за сонцем. Симпатюля сама підійшла до мене, - почала виправдовуватися Марина. Тільки й сварки їй не вистачало.

Джордан пильно подивився на білий пухнастий клубок, який затишно влаштувався біля босих ніг Марини, на здивовану та ображену дівчину в китайському синьому атласному халаті, яка тримала в руках чашку з ароматною кавою.

- Мене звати Джордан. Прошу пробачити мого менеджера Діка, він щось зрозумів не вірно. Я б хотів загладити його провину, та запросити Вас до ресторану. Як на це дивитеся? Пообідаємо разом?

- Добре..

- Зустрінемося біля порту острова. До зустрічі, Марино! Лакі, пішли.

Собака подивилася на господаря, але йти не хотіла. Їй й тут було гарно. Йому було потрібно півторити декілька разів наказ, щоб вона не дуже щасливо покинула своє місцеперебування, та пішла за ним. Через декілька хвилин їх не було видно. День почався цікаво. "Що вдягнути на обід???" В неї було довга атласна сукня з відкритими плечами та великим вирізом.