3

Добре, що це був чартерний рейс. Тому вона не дуже втомилися від перельоту, ввечері сіла на літак, а вже десь о пів дев'ятій дівчина вже була в Мале, столиці Мальдів. Її там зустріла жінка - представник турфірми, яка запитала про враження та повідомила, що трансфер трохи запізнюється, може вона хоче безкоштовну екскурсію по місту. Марина з радістю погодилися, бо цікавило її усе. Місто виявилося мусульманським, багато жінок були вдягнені в довгий одяг та на голові мали хустку. Тепла погода та гарний настрій  - файна мотивація для довгої прогулянки іноземним містом. Деякі вулички були вузькі. Тут їздили на невеликих автомобілях, або частіше на мотоциклах. Дівчина слухала  представницю турфірми про Мале, та потайки міркувала чи схожі вузькі вулиці зі Львовом чи ні. Вона побачила великий ісламський центр – білу будівлю, а зверху жовтий купол з місяцем, потім площу Республіки, на якій розвивався на вітру стяг країни, подивилися файні мечеті, після цього Національний музей, а потім вони трохи відпочили в зеленому парку Султана. Після екскурсії Марина підійшла до порту. Приватні катери, човни та навіть невеликі яхти стояли біля численних причалів уздовж берега. Дуже відрізнялась одна велика двоповерхова яхта, десь приблизно довжиною 38 метрів. Низ її був чорний, а поверхи білі. Це було захоплююче, велично, уособлення влади та грошей. Вона знайшла свій катер, який повинен був відвезти на острів її мрії. Несподівано вона побачила, як впевненим кроком до великої яхти йшов молодий чоловік років тридцяти п'яти - сорока років. У нього було темне коротке волосся, карі очі, міцні широкі плечі, темно синя сорочка з короткими рукавами та темні штани, швидше за все, від дорогої модної італійської фірми. Їх погляди зустрілися, це було немов блискавка. Молода дівчина несподівано вимовила:

- Добридень!

Він кивнув їй та пішов далі. Цей чоловік був високим, трохи більше метра вісімдесяти сантиметрів, за ним поспішав менеджер - охоронець. Той також був високим, але трохи нижче та ширше. Такий б міг прикрити боса своїм тілом. Вони зайшли на борт яхти і відпливли.  Тільки через декілька хвилин Марина зрозуміла кого бачила, вона читала нещодавно статтю в Інтернеті. Багатий бізнесмен та філантроп. Звичайно, це був Джордан Сван. В реальному житті він виглядав краще, ніж на фотографії. А які в нього очі та посмішка. Мальдіви – острова для мільйонерів, потрібно звикати до цього. Ось і вона поїхала до місця відпочинку, з нею, крім менеджера, були ще декілька дівчат в катері. Якого гарного кольору був океан, вода така прозора. Смаглявий чоловік почав кричати щось на зразок фіш. Марина крутила головою, їй було цікаво, кого він кличе, як до катера підплив дельфін, а за ним ще декілька. Так близько дівчина їх ніколи не бачила. Такі великі. Їхні сірі спинки супроводжували катер деякий час, а потім зникли, поплили в інший бік.

Вже скоро вони допливли до їх острова. Смуглявий адміністратор на ресепшн  швидко видав їй ключі від її вілли. Потім грайливо посміхнувся та пошепки промовив:

- Може бажаєте масаж та скраб тіла від готелю. Це приємний бонус від нашого готелю.

- Дякую. Я подумаю, - ввічливо відповіла Марина.

"Масаж я у будь який час можу взяти. Тим паче безкоштовний Зараз піду подивлюся острів, та саму віллу.  Дуже цікаво", – так міркувала про себе. Потім вона ще раз прокрутила його слова, та коли вони відішли з менеджеркою турфіми від смуглявого адміністратора, одягненого у світлий брючний костюм, Марина запитала у дівчини:

- Чому він пропонував зараз СПА процедури? Що там такого?

Менеджера посміхнулася та відповіла:

- Нічого таємного та того, що ти вигадала. Просто ти ще не згоріла на сонці, тому тобі ще можна робити скраб та масаж тіла.

- Зрозуміло.

- Тоді, якщо потрібно, звертайтесь до адміністратора, тут ще й декілька безкоштовних екскурсій, - промовила менеджера, вклонилася  та пішла по своїм справах.

Це почув адміністратор, швидко підійшов до неї та почав знову розмовляти:

- Так Ви у нас в перший раз! СПА знаходиться на середині острова біля файного озера. Якщо Ви ще не були в нас на екскурсії, приходьте в 16-30 на беріг, там будуть годувати істот. Так, так приходьте обов’язково. Це неймовірно видовище. Також в нас буде ще міні концерт, у вас тур на 9 ночей, тому теж безкоштовно. Там будуть конкурси. Ви не одружена?

Марина трохи здивувалася, але далі грайливих слів нічого не відбувалося, тому спокійно відповіла:

 - Ні, я вільна.

- Це чудово. Тоді я записую Вас на конкурси.

- Які ще конкурси. Я тільки... – промовила дівчина, але він її не слухав та пішов до свого стола, щось записуючи у свій невеликий блокнот.

Тут до неї підскочив смуглявий менеджер готелю, забрав її велику тяжку сумку та повів її до її вілли. "Конкурси... Добре, що я хоч взяла з собою декілька гарних суконь", - міркувала молода дівчина. Вони не довго йшли. Одноповерхова вілла була дуже красивою, з якогось світлого дерева. Хоча тут взагалі багато було світлих відтінків. Весь інтер’єр був світлим, над великим ліжком висів балдахін із білої напівпрозорої тканини. "Як у королеви", - подумала Марина. Менеджер вклонився та пішов. Сама територія вілли була велика і огороджена зеленою високою зеленню, як парканом майже до самого піщаного пляжу. Невеликою піщаною смужкою можна було ходити. Взагалі їй дуже сподобалося побачене. Білосніжний  пляж, прозорий океан та райська насолода, усе як з реклами Баунті чи якогось іноземного фільму. Басейн біля будинку її вразив, а ще там на воді плавав круглий кошик, у якому було багато різноманітних фруктів. Марина не витримала, викупалася в басейні та скуштувала смачні фрукти. Вода ніби змила втому і якийсь смуток, що накопичився за рік. Дівчина посміхнулася, на купальник накинула фіолетове в'язане плаття з легкого шовку. Гарний візерунок робив її загадковою і був у моді. Вона вирішила пройтися пісочком і подивитися, хто її нові сусіди на ці дні. Дівчина насолоджувалася свіжою водою океану, гарною погодою. З одного боку вода, з іншого - зелень незвичайна і висока пальма. Дух захоплював від такої краси. З правої сторони від себе вона нікого не побачила, а ось з лівої сторони було видно три особи, які спілкувалися. Біля них сиділа дуже невелика біла собака з чорними очами, немов бусинки. Чоловіків вона не бачила, бо вони стояли у глибині зелені та щось обговорювали. "Якісь бізнесмени, - подумала Марина. – Навіть тут відпочити не можуть. Одні справи в голові." Вони не звертали на неї уваги, у неї був гарний настрій, тому вона могла ділитися ним з будь-ким, тому вона посміхнулася собачці, а та побачила та у відповідь повиляла хвостом. "Яка дружелюбна". Цю реакцію собаки побачив один із сусідів, мабуть її власник, та повернувся до неї У Марини перехопило дух від його погляду та очей. Так, це був він.  Джордан Сван. Коли дівчина поверталася тим же шляхом до своєї вілли, то тих чоловіків вже не було. А на березі самотньо стояв чоловік її мрій –Джордан Сван, та намагався зробити селфі. Вона підійшла ближче, то він несподівано звернувся до неї: