Не дуже правильний початок

Жили собі дідусь і бабуся, і мали вони двох онуків — дівчинку Орисю та хлопчика Косму…

Хотілося б так почати цю історію, але я не люблю повторів: з цих слів починалася «Казка про чарівні цукерки» або ж «Бурштинове намисто і білий птах» — первісна назва історії про цукерки, які не варто було їсти. А я б з’їв, бо я не людина й мені нічого боятися, хе-хе!

Жили собі хлопчик і дівчинка… Ні, знову не так. Казка не хоче починатися, бо я досі не знайшов правильних слів…

Що ж, поки слова шукають до мене дорогу, повідаю вам, чому казковим героям потрібно нагадати про диво.

Річ у тім, що одного дня Орися й Косма зробили помилку — з’їли цукерки, які їм не належали. З вигляду вони були звичайнісінькі: солодкі, смачні — нічим не відрізнялися від тих, що продаються в магазині, окрім одного маленького секретика...

З’ївши цукерки, діти перетворилися на тварин: Орися — на кролика, а Косма — на білого какаду. Хе-хе-хе… Це було смішно! Я сміявся з присвистом, доки не стало ясно, що хлопчик залишиться птахом.

Дуже сумна й повчальна історія, яку мені дозволили переписати, оле!

Я взяв папір і трохи завагався, бо не знав, чи правильно роблю. Так-так, вагання мені дійсно знайоме, але я з ним не дружу. Чи воно не дружить зі мною, хе-хе!

— Не вагайся! — заговорила ручка голосом Матінки.

— Не буду, — сказав я й вивів на папері крупними літерами: ХРОН.

Безкрилий фей з’явився майже відразу. Минулого разу я бачив його на механізованій вільшанці, а цього разу він прилетів на блискучій кульці з металевими крилами. 

«Ну й винахідник! — подумав я, аплодуючи йому крилами. — Тепер я певен, що на Різдво станеться ще одне диво».