Епілог. Одне Різдво потому

Минув рік. Знову настало Різдво, і містечко сяяло тисячами вогників. На площі грав оркестр, діти співали колядки, а в повітрі витав знайомий аромат кориці та пряників.

Крамниця мрій процвітала. Вона стала ще більшою окрасою містечка: тут проводили майстер-класи для дітей, щотижня влаштовували ярмарки, і кожна прикраса, зроблена Лукасом чи його учнями, знаходила свого господаря.

Амелія стояла за прилавком у червоному різдвяному светрі й посміхалася. Її руки лагідно лежали на округлому животі — вони з Лукасом чекали дитину.

У дверях з’явився Лукас. Він тримав у руках дві чашки гарячого шоколаду й дивився на неї так, ніби вона була найдорожчим різдвяним дивом. На його пальці блищала обручка, як і на її. Вони вже були одружені й щасливі.

— Ось ти де, місіс Вільямс, — жартома сказав він, простягаючи їй чашку.
— А де ж я ще можу бути? — відповіла вона, усміхаючись. — Це ж наша крамниця мрій.

Він поцілував її у щоку й поклав руку поверх її долоні, на животі.
— Наступного Різдва нас буде троє, — промовив він тихо.

— Троє і, напевно, вся громада, — засміялася Амелія, дивлячись, як люди заповнюють крамницю.

У цей момент за вікном засвітилися святкові феєрверки, і все містечко зааплодувало.

Амелія притулилася до Лукаса, і вони разом дивилися на сяюче небо. Їхня історія почалася зі сніжинок і брехні, але закінчилася справжнім дивом — коханням, родиною та новим життям, що тільки зароджувалося.

І кожне Різдво відтепер вони святкуватимуть тут, у крамниці мрій, яка стала символом їхнього щастя.