Розділ 12. Різдво в крамниці мрій

Різдво настало, і маленьке містечко нагадувало живу листівку. Сніг м’яко падав з неба, вогники сяяли на кожному будинку, а на площі лунав хор дітей, які співали колядки.

Крамниця Лукаса цього вечора стала справжнім серцем містечка. Усередині було затишно й яскраво: свічки мерехтіли у вікнах, ялинка сяяла прикрасами, зробленими поколіннями, а стіни прикрашали фотографії та вироби з виставки, яку підготувала Амелія.

Жителі зібралися всі разом: старі й малі, кожен тримав у руках кухоль із гарячим шоколадом чи різдвяним глінтвейном. Сміх лунав звідусіль. Діти бігали довкола ялинки, а дорослі ділилися спогадами.

Амелія стояла біля дверей, дивлячись на цю картину, і відчувала, як серце переповнюється щастям. Вона більше не почувалася чужою. Це місце стало її домом.

Раптом Лукас підійшов до неї, тримаючи в руках маленьку дерев’яну прикрасу у формі серця.
— Це я зробив сьогодні, — сказав він, простягаючи їй. — Для тебе.

Амелія взяла її, і очі наповнилися сльозами.
— Вона прекрасна.

— Не така, як ти, — тихо додав він, і їхні погляди зустрілися.

В ту ж мить хтось крикнув:
— Погляньте! Вони стоять під омелою!

Амелія підняла голову й справді побачила зелену гілочку, яку хтось повісив над дверима. Люди почали плескати й жартома підштовхувати їх ближче одне до одного.

Лукас усміхнувся й нахилився до неї. Цього разу їхній поцілунок був упевнений, глибокий і теплий, мов саме Різдво. Амелія відчула, як світ навколо зупинився, і залишилися лише вони двоє.

— Я кохаю тебе, Амеліє, — прошепотів він, коли їхні губи розійшлися. — І хочу, щоб ти залишилася тут. Зі мною.

Сльози радості скотилися по її щоках.
— Я теж кохаю тебе, Лукас. І я вже нікуди не піду.

У крамниці всі зааплодували, а діти засміялися від радості. Сніг за вікном продовжував падати, огортаючи містечко білою ковдрою, ніби саме небо благословляло їхнє кохання.

Це було найтепліше, найсправжніше Різдво в їхньому житті.