Розділ 9. Вибір серця

Амелія стояла на головній площі містечка, де готувалися до щорічного Різдвяного ярмарку. Усі будиночки прикрасили гірляндами, на вулицях пахло медовими пряниками, і навіть повітря здавалося солодким. Та всередині неї панував розпач.

Корпорація прислала новий контракт. Їй лишалося лише поставити підпис — і крамниця мрій назавжди перейшла б до великих рук. Це означало б кар’єрний злет, похвалу начальства, шанс на нову посаду.

Але вона навіть не змогла відкрити документ.

Натомість Амелія написала листа містеру Хейдену:

> “Я відмовляюся від угоди. Ця крамниця належить не мені й не корпорації. Вона належить містечку, людям і… серцю, яке я знайшла тут.”

Їй здалося, ніби камінь впав із душі.

Того ж вечора вона вирішила діяти. Разом із мешканцями містечка Амелія почала прикрашати крамницю до ярмарку: розвішувала гірлянди, запалювала свічки у вікнах, приносила нові іграшки, зроблені дітьми.

— Ми хочемо, щоб ця крамниця жила, — сказала вона сусідам Лукаса, які допомагали їй. — Щоб вона залишалася такою, якою її любили його батьки й дідусь із бабусею.

Коли все було готово, двері майстерні відчинилися. На порозі стояв Лукас. Він дивився на сяючу крамницю, на дітей, які сміялися й співали колядки, на Амелію, що тримала у руках ту саму скляну іграшку-ангелика.

— Що це? — тихо запитав він.

Амелія зробила крок уперед.
— Це мій вибір. Я відмовилася від угоди. Крамниця залишиться твоєю, Лукас. Бо я зрозуміла: втративши її, ти втратив би частину себе. А я… я не хочу бути тією, хто забирає твою мрію.

Лукас мовчав, але в його очах з’явилося здивування, потім — м’якість.

— Ти… справді це зробила?

— Так, — відповіла Амелія, голос тремтів, але вона більше не приховувала почуттів. — Бо головне, що я знайшла тут, — це не кар’єра. Це ти.

Він зробив крок ближче, і Амелія відчула, як серце шалено калатає. Та чи пробачить він її?