Розділ 4. Ковзанка

Сніг рясно падав з неба, вкриваючи ковзанку тонким блискучим килимом. Ліхтарі навколо сяяли золотим світлом, а динаміки тихо грали різдвяні мелодії. Люди сміялися, тримаючись за руки, кружляли на льоду й виглядали такими щасливими, ніби світ за межами цього містечка просто не існував.

Амелія стояла біля входу в ковзанку, дивлячись на все це з легким сумнівом.
— Я ж попереджала, що катання на ковзанах не моє, — пробурмотіла вона, тримаючи в руках пару прокатних ковзанів.

Лукас, що вже впевнено зашнуровував свої, усміхнувся.
— Нісенітниця. Ви ж не знаєте, поки не спробуєте.

— А якщо я впаду?

— Тоді я вас зловлю, — спокійно відповів він, навіть не піднімаючи очей.

Вона хотіла щось заперечити, але всередині щось тепле й тривожне стиснулося. Його голос звучав так упевнено, ніби падіння справді могло стати чимось... приємним.

Зрештою, вона обережно ступила на лід. Перший рух — і ноги одразу роз’їхалися в різні боки.
— О ні, — зойкнула Амелія, але відчула, як сильні руки Лукаса підхопили її, утримавши від падіння.

— Бачите? — прошепотів він майже біля самого вуха. — Я ж казав, що зловлю.

Її серце раптом затріпотіло швидше. Вона намагалася зосередитися, але кожен дотик його рук здавався небезпечно теплим.

Вони рушили разом по колу. Амелія трималася за його руку, ковзала невпевнено, але з кожною секундою сміялася все щиріше. У якийсь момент вона навіть дозволила собі розслабитися й відчути: це — щастя. Маленьке, миттєве, але справжнє.

— Ви починаєте посміхатися, — помітив Лукас, нахилившись до неї. — Це небезпечно.

— Чому?

— Бо, можливо, ви полюбите Різдво, — відповів він із тією усмішкою, яка могла розтопити навіть кригу.

Амелія не знайшла, що сказати. Лише подивилася на нього — і світ навколо зник. Лишилися лише вони двоє, сніг, музика й відчуття, що цей момент їй захочеться згадувати завжди.