Розділ 2. Крамниця мрій

Двері тихенько дзенькнули дзвоником, коли Амелія переступила поріг. І на мить вона забула, що сюди приїхала у відрядження.

Всередині крамниця виглядала немов казка.
Полиці, прикрашені гірляндами, сяяли кольоровими іграшками; на столиках у кошиках лежали рукавички, свічки й ароматні пряники; у кутку стояла маленька дерев’яна шкатулка з написом «Напиши бажання — і Різдво його здійснить». У повітрі витавав запах кориці, ванілі й хвої.

Амелія мимоволі провела пальцями по блискучій скляній кулі з намальованою зимовою вулицею. Усередині повільно кружляли сніжинки.

— Вражає, правда? — почувся голос Лукаса за її спиною.

Вона здригнулася й поспішно опустила кулю на місце.
— Це... мило, — сухо відповіла вона, намагаючись повернути собі звичний професійний тон. — Але, якщо чесно, виглядає занадто по-дитячому.

Лукас лише всміхнувся.
— У цьому і вся магія. Діти й дорослі заходять сюди не лише купити подарунки. Вони приходять відчути Різдво.

— А я думала, що бізнес існує, щоб приносити прибуток, — кинула Амелія, дістаючи зі своєї сумочки планшет. — І, якщо чесно, ваша крамниця виглядає збитковою.

Його очі засвітилися викликом, але голос залишався теплим.
— А ви завжди так? Дивитесь на життя крізь цифри й звіти?

Амелія знітилася, але швидко відновила холодний вираз обличчя.
— Я роблю свою роботу.

Він нахилився трохи ближче, так що вона відчула легкий аромат кави й кориці від його пальта.
— А може, цього разу Різдво зробить роботу замість вас?

Їхні погляди зустрілися, і на мить у грудях Амелії щось тепло кольнуло. Вона поспіхом відвернулася, ніби розглядаючи ялинкові прикраси.

Він лукаво всміхнувся, але нічого не сказав.
Лише дістав із полиці невелику коробочку, перев’язану червоною стрічкою, й простягнув їй.

— Спробуйте. Це наші фірмові імбирні пряники. І попереджаю: після першого у вас з’явиться бажання повертатися.

Амелія хотіла відмовитися, але рука сама потягнулася до коробочки. І, скуштувавши теплий пряник, вона вперше за довгий час усміхнулася по-справжньому.

Лукас це помітив.

— О, — тихо сказав він. — Значить, у вас теж є серце.

Амелія здивовано підняла на нього очі.
А за вікном знову тихо падав сніг, ніби сам світ намагався створити ідеальну декорацію для початку їхньої історії.