Розділ 1. Приїзд

Сніг падав повільно, ніби хтось там, на небі, струшував пухкі подушки. Маленьке містечко, сховане серед гір, виглядало немов із різдвяної листівки: вікна будинків сяяли гірляндами, на центральній площі височіла ялинка, прикрашена золотими зірками й червоними стрічками, а у повітрі витав запах кориці та гарячого шоколаду.

Амелія сиділа в таксі, дивлячись у вікно, і зітхала. Вона не любила маленькі міста — занадто тихі, занадто повільні, зовсім не схожі на її рідний мегаполіс. Її завжди приваблював рух, шум і кар’єрні амбіції. Але цього разу вибору не було.

— «Отже, ось воно, — пробурмотіла вона. — Крамниця мрій...»

Таксист зупинився перед затишною будівлею з дерев’яними віконницями та вивіскою, прикрашеною гірляндами. На ній сяяли слова: «Різдвяна крамниця мрій».

Амелія вийшла з машини й одразу відчула морозний подих повітря на щоках. Двері крамниці відчинилися, і назустріч вийшов він.

Лукас.
У високому теплому пальті, з шарфом, недбало накинутим на плечі, він виглядав саме так, якого малюють у жіночих фантазіях про «різдвяного героя». Його усмішка була теплою й щирою, а в очах світилася іскра, яка одразу кидалася в душу.

— Ви, мабуть, міс Амелія з компанії «Урбан Груп», — сказав він, простягаючи руку. — Ласкаво просимо в наше містечко.

Амелія кивнула, намагаючись залишатися діловою.
— Так. І я тут, щоб поговорити про вашу крамницю.

Усмішка Лукаса стала трохи іронічною, але він не відвів погляду.
— Що ж, тоді заходьте. Та попереджаю: наша крамниця має свій характер. І... можливо, навіть більше.

Амелія лише зітхнула. Для неї це була лише робота. Але вона ще не знала, що цей засніжений вечір стане початком історії, яка переверне все її життя.