Різдвяна казка

В одному місті жив старий ангел.

Колись він був молодий ...

Він був добрий, сильний, і поспішав на допомогу кожній людині.

Весь час ангел боровся з людськими проблемами, віддаючи частинку своєї сутності.          Ангельська сутність – це доброта.

Люди приймали допомогу ангела, але потім знову створювали собі проблеми й ця битва виснажувала.

Настав вечір перед новим роком - святковий, чарівний, весь в очікуванні дива.

На площі невеличкого міста, височіла красуня ялинка,  яскравою зіркою  переливалася різнобарвними вогнями, мов діамант. Вереск і сміх людей біля красуні зливалися з гучними пострілами петард і салюту. Біля ялинки, встановили льодову ковзанку, по якій великими мурахами снували - каталися люди тримаючись за руки, чи ковзаючи по одному, створюючи неймовірний рейвах. Люди стояли й біля ковзанки, просто весело дивилися на розваги. Дерев'яні ковані  лавки  були геть заметені снігом, порожні;  хто буде сидіти на них, коли поряд таке диво? 

Але на одній лаві самотньою сидів немолодий чоловік, його гарне вбрання було припорошене снігом. 

Через мить біля чоловіка, грузно сіло, ні, звалилося невелике створіння.

Маленький хлопчина голосно хекав від швидкого та довгого катання, смачно підтягнув шмарклі, миттю глянув на дядька, кинув картатого шарфа поряд  і став зав'язувати шнурка на черевику з ковзаном.   

Малюк дихав з притиском, шумно, відкритим ротиком, не звертаючи увагу на колюче, холодне повітря.

– Дихай носиком – хлопчик повернув голівку на приємний незнайомий голос.

– Ніс не дихає – несподівано для себе, винувато відповіла дитина. Його вчили, що не можна розмовляти із незнайомими людьми.

Чоловік високий і статний, у довгому пальті сидів нерухомо на лавці й дивився кудись у далечінь. Пориви вітру намагалися «розстебнути» його одяг і «сіпали» сиве волосся. У великих гарних очах відбивалося темне небо. Маля не могло відірвати погляду від цієї людини, його сумних очей. Хлопчик трохи помовчав і сміливіше глянув на незнайомця, оцінюючи, чи варто говорити такі,  не дуже пристойні речі.

– Ніс не дихає, там козюльки – зважився пояснити малюк.

Чоловік усміхнувся, важко ворухнувся скидаючи з плечей сніг, схилився до дитини, обережно поправив шапку, що з'їхала на бік, закрив червоне вушко теплим в'язанням,  осмикнув, пальто застібнуте лише  на один ґудзик, знайшов біля себе картатого шарфа і дбайливо загорнув дитині, тоненьку наче в горобчика шию. 

Малюк заворожено дивився на незнайомця, на сиве волосся, вкрите снігом, сумні очі які через мить,  поглядом спрямував чоловік  в темну далечінь, порожню і холодну.

 – Тобі нема з ким грати? – тихо запитав малюк. Йому треба було будь-що, зрозуміти чому незнайомець такий сумний. Хлопчик закрив рота і спробував дихати носом.

Чоловік байдуже дивилася на натовп, що веселився, трохи здригнувся від зовсім не дитячого питання, щиро відповів:

– Нема з ким.

– Візьми – на маленькій долоні в рукавичці з порваним великим пальчиком лежала цукерка. Чоловік поглянув на дитину. У вогнях,  ялинки побачив простий льодяник у шорсткій обгортці,

Людина невпевнено поворухнулася, ніби струсивши з плечей дрімоту:

– Дякую – щиро і тихо промовив незнайомець і взяв у малюка цукерку – Вибач, але у мене немає нічого, щоб дати тобі натомість.

Малюк здивовано глянув на нього:

– Хіба коли даєш цукерку, потрібно щось натомість?

Ангел стиснувши в руці подарунок, здивовано й дуже уважно глянув на хлопчика.  Кругленьке вперте підборіддя, величезні сині очі, щирий погляд, чисте, добре обличчя дитини,  червоне від морозу вухо, яке знову вилізло з шапки, змоклий лоб.

– Ні ... не треба –  ніби відповідав не дитині,  а собі сказав чоловік – Дякую тобі маленький друже.

            – Хочеш, підемо до ялинки й разом загадаємо бажання. Ти ж знаєш, що якщо загадати у новий рік бажання воно обов'язково здійсниться?

Чоловік не відповів. Малюк, звик, що йому відповідають на це запитання, позитивно з переконанням випалив:

– Ти що мені не віриш?

– Вірю – нарешті відповів чоловік – Тобі вірю. Твоє бажання обов'язково здійсниться, що б ти хотів?

– Я?  – малюк  не вагався ні секунди – Я хочу, щоб мій дідусь одужав і зміг грати зі мною – Куточки губ сумно опустилися і схилилася голівка з червоним вухом, яке виднілося з під в'язаної шапочки.

Настала тиша.

Тиша для цих двох людей.

Тиша серед грому свята та хлопавок.

Серед веселощів та вогнів.

Незвичайне прохання дитини, такої маленької й такої дорослої.

Ангел взяв малюка за ручку, яка хвилину тому подарувала йому цукерку, та впевнено підійшов до ялинки:

–  Що потрібно робити?

Малюк усміхнувся, його величезні очі знову засяяли від того, що виходило з серця, а не від різнобарвних вогнів ялинки: