Ніч перед Різдвом у моїй юності

    Тоді я навчався ще у місті. Добре мені було там, але завжди чекав Новорічних свят. Дуже хотів зустрітись з матінкою та батечком. Ось лише бувало нас відпускали тільки на Свят-вечір. Таке не часто траплялося, але все ж таки… Тож і того дня так було. Приїжджаю я на свій хутір та й заходжу до теплої хати. Матінка кидається з обіймами. Я кладу свої речі і вітаюся з братом. Він тоді був одруженим уже. Тай жив у хаті неподалік, але до батьків не забував навідатись.

    От я тільки но приїхав, а тато уже мені в руки лопату дає, примовлячи: «Снігу цього року чимало випало. Іди сину доріжку розчисть. Тітка Галина приїде сьогодні до нас». Я ніколи не сперечався з ним. Ось і зараз взяв тую лопату тай прийнявся до роботи. Тітка Галина не часто до нас приїжджала. Вона жила в іншому місті, тому добратися до нашого маленького хутора було не просто. Матінка жаліла мене. Бувало вийде з хати поглянути скільки мені ще роботи залишилося. А я все відкидаю той сніг тай відкидаю. Тільки роботу закінчив, а він знову пустився лапатий та стрімкий. Батько вилається, а далі бере мене з собою у хлів. Я допомагав напувати худобу. У нас була коняка Люся. Так її Микола звав. Недавно народила лоша. Прозвав я його Непосидьком. Жваве дитинча ж у неї було. На усі сторони встигало. Батько принесе їм сіна, а я з нього вимощу їм підстилку. Морози у ті часи сильні були. Шкода тварин. Навіть пса Рудька ми замикали у сараї. У той час поки я порався по господарстві матінка готувала дванадцять пісних страв. Вона прочинила вікно й поставила на підвіконня горохову кашу. Як же вона смачно пахла. Тай всім тоді хотілося пошвидше скуштувати її. Навіть батько поглянув звідки той запах смачний долинає. Проте ми пам’ятали що неможна їсти до вечері.

    Було таке, що батько посадив мене на пеньку у сараї і приніс пшениці, вівса та жита. Сказано мені було сплести дідуха. Раніше мені ще ніколи не доводилось його робити. Батько показав як все це потрібно кріпити і я сидів переплітаючи все між собою. А ж пальці боліли від того жита. Та коли завершив свою роботу, то взяв дідуха й урочисто зайшов до хати, вітаючи маму так, ніби ми уперше за сьогодні з нею бачимось. Потім ставив його під іконами. Тільки но присів, а тато заходить тай каже: «Ходімо сину нарубаємо дров». Я беру сокиру тай іду за батьком. Роботи було вдосталь. Та ще й важкої. Коли сонце вже ховалося і ми з батьком прийшли поглянуть як там матінка справляється, то тітка уже постала на порозі. Почала обійматися з господарями, а потім черга і до мене дійшла. Досі пам’ятаю той її смердючий парфум.  Коли вже всі привіталися, матінка починає накривати на стіл. Тітка Галина вручила нам свої подарунки. Вона привезла мандарини. У нас таких не продавали тоді. Фрукт екзотичний. У той вечір я спробував його уперше. Галина розповідала нам про те як їй живеться у великому місті, а я то все уважно слухав. Мені було цікаво що там коється за межами нашого хутора.           

    Мати накрила уже на стіл. Тато підхопив кутю тай поніс на двір задобрювати Мороз. Ми дотримувались традицій. Для нас вони дуже важливі. Вечеряли всі мовчи. Матінка тільки скоса гляділа на мене. Вона знала що я зараз дремену з вертепом колядувати. Після того як всі уже поїли, батько влігся на печі. До нас у хату зайшли мої друзі: Микита, Марія, Надія, Василь, Данило, та Левко з Миколою, Остап та Лук’ян. Вони почали колядувати на усю хату. Батько знехотя підвівся, щоб глянути на тих хто порушив тишу. Тітка відсипала їм трохи солодощів, тих що привезла з міста. Я одразу попрощався з нею й схопивши свій кожух, вибіг на вулицю. Там Марія надягнула на мене накидку. Виконував я дуже важливу роль. Був одним із пастухів. Микита-царем, що ніс попереду різдвяну зірку. Марія та Надія передяглися в янголів. Василь взяв патику, прикидаючись першим пастухом. Данило начепив на себе роги. Він грав Чорта. Увесь вечір бігав біля дівчат, лякаючи їх. Микола обрав роль жида. Остап тримав у руках косу. Це означало що він смерть. Лук’ян перевдівся в Ірода. А Левко одягнувся як справжній козак. От так ми й ходили від хати до хати. Люди весело нас встрічали. Коли ми приходили до когось то наш пастушок, тобто Василь починав говорити таке:

Хай радість буде в вашій хаті!

На хвильку просим нас прийняти,

Пригода дивна нині стала:

У небі зірка засіяла.

Позолотила доли, гори,

Ліси, далекії простори,

Новину дивну сповістила

Марія сина породила.

Весь світ нині звеселився,

Бо Син Божий народився,

І Ви, браття, звеселіться,

Рожденному поклоніться.

До вертепу поспішайте,

Сина Божого вітайте,

І всім людям говоріть,

Що Христос прийшов на світ!

    За ним і я свої слова промовляв. Люди сміялися і з хвилюванням чекали продовження вистави. Хутір був маленьким, тому ми встигали обійти всі будинки і принести кожному радість. Наш вертеп був не дуже великим, проте ми готувалися до нього ретельно. Особливо дівчата. Вони вдягалися ошатно. Майстрували свої костюми заздалегідь. І весело нам було. Отак ходиш, а тебе усюди запрошують тай пригощають. В кінці ми співали пісню. Напевно ви її багато разів чули:

Нова радість стала, яка не бувала,

Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.