Вступ

    Недалеко від села розташувався маленький хутір. Будинки з солом’яною стріхою ховалися в кучугурах снігу. Люди засвітили світло у своїх помешканнях і тепер хутір нагадував далеких світлячків які заблукали. На вулиці розгулялася хурделиця. Сильний вітер завивав, намагаючи налякати перехожих, що не встигли сховатися від стихії. Стежину до будинку Михайла одразу накрило білим шаром пухкого снігу. Стара жінка виглянула в вікно й важко видихнула тепле повітря.

-Хоч би якого лиха та хурделиця не накоїла,-пробурмотіла Мотря.

    Бабуся сьогодні виглядала святково. Вона одягнула білу лляну сорочку, яка була розшита не вигадливим українським орнаментом на кінцях рукавів та горловині. На груди падали дві червоні китиці. Поверх вона накинула свою червону керсетку, що вдало підкреслювала тонкий стан жінки. Свою сорочку Мотря заправила в довгу спідниця, яка була міцно обв’язана темно коричневим поясом, кінці звисала вздовж ноги.  На витончені ніжки старенька натягнула черевички, які мали халяви з розрізом спереду й зав’язувались кольоровими зав’язками. На голові намотала червону склендячку. Бабуся накрила стіл білою святковою скатертиною та взялася розставляти дванадцять пісних страв. Бідолашна жінка готувала їх цілий день і тепер пишалася своєю роботою. Маленька Улянка розставляла тарілки з приборами. Дівчинка одягнула свою улюблену білу сукню, що радше скидалася на довгу сорочку, розшиту блакитними квітками. Вона обв’язала себе яскравим поясом крайка. На ніжках вишукані постоли. Поверх Уляна накинула свій святковий сердак. Волосся дівчинки запліталося у дві коси з яких виднілися кольорові стрічки. Василько приніс дідуха та поставив його під іконами. Сестра уважно розглянула кожну гілочку пшениці, льону та вівсу. Вбрання хлопчика було доволі ошатним. Біла сорочка, розшита червоними маками, на груди спадали дві сині китиці. Вирізнялися його червоні гачі, які підходили до його личаків. Дідусь поставив зелену красуню, прикрашену кольоровими кульками та гірляндами, що миготіли різними кольорами. Ялинка у маленькому будиночку видавалася пишною і високою. Верхівка, що була прикрашена зіркою, ледь торкалася стелі. Михайло був схожий на справжнього козака. Конопляна біла сорочка розшита тоненьким орнаментом, заправлена в червоні шаровари. Поверх надягнув катанку. Взув Михайло сап’янові чоботи і вистриг оселедця. Він глянув на стіл і покрутив свій вус. Чоловік нахмурився, поглянувши на годинник.

-Запізнюються як завжди,-спокійно відказала Мотря, відмахнувшись рукою,-Погана прикмета.

-Чому?-потер носика Василько.

-Якщо запізнися на різдвяну вечерю, то увесь рік будеш блукати на чужині,-пояснив Михайло.

    Уляна глянула на братика і вони тихенько наблизились до дідуся, який хитро зиркав на них з свого крісла. Він насупив сиві брови. Мотря всілася на стілець, очікуючи того що буде далі. Бабуся стомлено склала руки на своїх колінах.

-Хочете щоб я вам розповів щось цікаве?-прокашлявся Михайло.

-Ага…-зніяковіло мовила Уляна.

    Старенький підхопив онуків, посадивши на коління. Дівчинка обхопила шию дідуся своїми маленькими ніжними рученятами.

-Готові слухати?

-Атож,-усміхнувся Василько.

-Отже, слухайте...