Коли Дусь прокинувся, як не дивно, він не відчував ні втоми ні голоду, хоча для такої подорожі це були дуже характерні ознаки, хотілося тільки пити. Підійшовши до першої ліпшої калюжі, Дусь помітив, що все навкруги було чомусь малинове. Він поволі пив воду, а в його голові почалися роїтися думки, що він щось чув чи читав про малинове довкілля. Дусь згадував усі легенди і міфи, які тільки знав. І нарешті згадав історію про Прихований Світ.
Колись давно існували Баярди. Вони мали роги як у корови, крила як у метелика, а сили у них було більше, ніж у ведмедя. Дуже довго вони жили пліч-о-пліч з людьми і навіть допомагали їм. Але сталося так, що люди почали винищувати Баярдів заради наживи, бо вони мали дуже цінні роги. А найбільше славилися попитом крила цих істот. Як розповідала легенда з крил робили найтоншу ниточку у світі, але вона була така міцна, що навіть найважчий вантаж можна було підняти на ній. І люди придумали із цієї нитки робити одяг для військових, адже його не можна було ні ножем порізати, ні прострелити. Коли Баярдів залишилося дуже мало, а люди не зупинялися і продовжували кровопролиття цих істот, вони вирішили втекти подалі і створити свій власний світ. Світ, куди не ступить нога людини. А якщо таке станеться, то Баярди поклялися вбивати і нищити всіх людей, хто стане на їхній дорозі. Прихований Світ – це їх домівка і хто туди потрапить, повернеться вже зовсім іншим, бо Баярд забере його душу і подобу і замість людини прийде в світ людей. Кажуть, що раз на сто років ці істоти виходять із Прихованого Світу і забирають данину у вигляді найдорожчого, що є у людини за тих своїх родичів, яких колись знищили люди.
Думки про це налякали Дуся. Він знав, що Баярди не приходять у світ людей через угоду з котами, але річ у тім, що він був на території цих істот і йому було якось лячно. Все таки Дусь опанував себе і вирішив іти далі. Він ішов тихенько і намагався не виходити на відкриті ділянки, щоб його не помітили. Дусь знав, що малиновий ліс скоро закінчиться, і він зможе видихнути з полегшенням. Котик уже побачив, що десь вдалині між деревами проглядається якийсь інший колір, та тривожне передчуття почало наростати. І тут десь за кущами, метрах в двадцяти від Дуся, щось наче заворушилося. Він ліг на землю і почав уважно слухати. Шурхіт повторився. Серце Дуся, наче зупинилося, він боявся дихати, щоб ненароком не привернути чиюсь увагу. Кіт розумів, що там щось відбувається і треба піти глянути, але здоровий глузд і страх не давали зробити цього. І тут Дусь, з того самого боку, де був шурхіт, почув якийсь звук. Це було схоже на плач маленького кошеняти. Страх де й дівся, Дусь чимдуж побіг на допомогу невідомій істоті, яка так жалібно просила про це. Та який же невимовний подив був у нього, коли він побачив, що зовсім маленька істотка, схожа на Баярда, заплуталася в павутині і не могла вибратися. Це мале створіння плакало, наче кошеня і кликало на допомогу. Дусеві стало жаль цю безпорадну тваринку і він вирішив визволити її із тенет злого павука, який уже виглядував зі своєї схованки. Кіт дуже грізно засичав, щоб налякати павука, а сам почав виплутувати маленького Баярда з павутини. Коли операція по спасінню була завершена, із кущів вискочив великий Баярд і чимдуж кинувся на Дуся. В думках наш герой вже попрощався з життям, бо тікати було нікуди. Та маленьке визволене створіння перекрило дорогу великому Баярду і не дало скривдити котика. Потім цей малюк розповів, як виявилося своїй мамі, що Дусь врятував його і, що якби не він, то великий павук уже мабуть з’їв би його. Мама Баярд була дуже вдячна Дусеві за допомогу і вибачилася за свою надто жорстку реакцію. Річ у тім, що коли народжується Баярд, то він дуже довго залишається маленьким, як дитинча кенгуру, він дуже залежний від своїх батьків і може стати здобиччю для будь кого, трохи більшого за джмеля. Та коли проходить два роки дуже маленького існування, Баярди починають дуже швидко виростати і тоді вже ніхто не в силах буде скривдити їх в цьому лісі. Мама Баярд була дуже вдячна Дусеві за спасіння сина, а тому вона вирішила допомогти йому вибратися з Прихованого Світу. Вона посадила їх обох собі на спину і тихенько, щоб не зкинути їх, пішла туди, де виднівся інший колір – колір іншого світу. На межі двох світів Баярд ще раз подякувала Дусеві і сказала, щоб він був дуже обережним в дорозі, бо далі він повинен був іти сам. Баярдам виходити з Прихованого Світу не можна.
#3362 в Різне
#704 в Дитяча література
#4723 в Фентезі
#1184 в Міське фентезі
Відредаговано: 29.12.2021