Розділ III У мага Астрікуса Всемогутнього

Еллі, міс Коллінз та Теодор поспішали до мага Астрікуса Всемогутнього, що жив на околиці містечка біля підніжжя гори Снігова Леді.

Біля пекарні тітоньки Саллі та дядечка Сема Бінгів, милої сімейної пари, що оселилась тут 13 років тому, компанія зустріла молодшу сестричку Еллі Роуз Беннет. Вона була дуже схожа на свою старшу сестричку Еллі, тільки на обличчі мала розсип дрібних веснянок, а з-під синьої шапки (під колір очей) з білим помпоном виглялали дві тоненькі косички. Вдягнена була Роуз в синє пальто, білі короткі штанці трохи нижче колін  та коричневі черевики

Мала якраз виходила з пекарні з великим круасаном з вишнею в руках. За склом добре було видно пухкеньку тітоньку Саллі та дядечка Сема, невисокого чоловіка з круглою залисиною посерд голови та досить огрядним черевцем. Пара якраз про щось розмовляла, а побачиши Еллі, Теодора та міс Коллінз, мило їм посміхнулись. Тим часом Роуз привітно помахала всім рукою та рушила в бік поспішаючої процесії.

- Привіт всім!- промовила Роуз, дожовуючи великий шматок смачного круасана.- Куди це ви поспішаєте? Можна з вами?
Хвильку порадившись з усіма, Еллі промовила до сестри:
- Можна, ходімо. Дорогою я все тобі розповім. Але щоб нікому ані слова - це таємниця.
- Обожнюю таємниці! - радісно промовила Роззі, час було рушати, і всі поспішили далі до мага Астрікуса з новою силою.
Та компанія навіть не помітила що назирці за ними крадеться якась тінь. Вона тихо ступала за ними, тримаючись на безпечній відстані, щоб її не помітили.
Йшли вони довго - хвилин 20. І ось нарешті вся четвірка побачила перед собою помешкання мага, що ховалось серед грабів та ялин біля підніжжя гори Снігова Леді. Вся компанія полегшено зітхнула.

Підійшовши до високої будівлі, місцями покритої плющем та мохом,  з великими овальними вікнами, непрохані гості постукали в різьблені дубові двері. Не відкривали досить довго, та потім нарешті почулись впевнені статечні кроки, і двері відчинились. Перед мандрівниками постав білий маг Астрікус Всемогутній. Це був високий чолоків 50-ти років з пишними вусами та акуратною недовгою темною бородою. Розумні темні очі глянули на мандрівників, і маг промовив низьким приємним голосом:
- Добрий день! Щось трапилось? Бачу ви всі дещо знервовані та налякані.

- Добрий день! Так трапилось, пане Астрікусе!- промовила міс Коллінз, виступивши вперед.- Та це інформація не для сторонніх вух.
- Розумію,- усміхнувся у вуса маг.- Прошу, проходьте,- додав він гостинно, запрошуючи всіх усередину.
Маг відступив убік, дозволивши зайти всій компанії до своєї оселі. Астрікус Всемогутній уважно вислухав розповідь всієї компанії, що швидко, перебиваючи один одного, описали всю ситуацію. Маг спохмурнів - ситуація була дуже серйозною, а часу, щоб її виправити було обмаль. Потім він промовив:

- Ситуація критична, треба поспішати. Для того щоб дістатись непоміченими до Палацу Магії, підемо підземним тунелем, який доведе нас прямо туди.

- Нічого собі! Виявляється є такий. А ми й не знали,- загомоніли гноми між собою.

- Так, цьому тунелю вже 300 років,- промовив білий маг.- А тепер поспішімо до еделейсії, треба рятувати Різдво! Ходімо за мною!

З цими словами Астрікус Всемогутній повів їх в глиб своєї оселі, підійшов до книжкових полиць у бібліотеці, куди завів всю компанію, та натиснув на якийсь непомітний маленький важіль на одній з полиць. Раптом одна з панелей від'їхала вбік, і всі присутні побачили чорний зяючий отвір зі сходами вниз.

- За мною!- скомандував маг, взяв вогняний факел зі стіни та сміливо зайшов у темний отвір.

А на дворі в цей час відбувалось наступне - злий троль Гвендолін підслуховував все, що відбувалось у середині помешкання мага Астрікуса. Він мав довгі гострі вуха, тому зміг таки підслухати частину розмови, приклавши ліве вухо до шпарини вхідних дверей. Почути все, про що говорили в оселі мага, йому завадив лісовик Торнальд, який з'явився наче ні звідки та налякав троля.

Лісовики були духами природи, нечистю, що за потреби набували людської подоби.  Це був високий кремезний чоловік, на голові замість волосся було волосся схоже на в'юнкі гілки дерев. Вдягнений він був у коричнево-зелене вбрання, для того, щоб зливатись з деревами у лісі, тому троль Гвендолін його не одразу помітив.

- Підслуховуєш? Недоообре, - повільно промовив лісовик низьким глибоким голосом, трохи розтягуючи останнє слово.

Троль зіщулився - лісовик був кремезний та високий, тому йому сильно могло дістатись на горіхи.

- Я вже йду,- промовив він писклявим голосом (він навіть не знав, що може так говорити!) у відповідь на запитання Торнальда.

- Правильно,- схвально прогув лісовик.- І щоб і духу тут твого більше не було! Астрікус- мій друг.

Радий, що так легко відбувся, троль швидко пішов від оселі мага, підібгавши хвоста, як побитий собака. Та основне він почув - треба йти до Палацу Магії, куди він і помчав по засніженій дорозі швидко як тільки міг, не забувши забігти та повідомити своїм покровителям, куди саме вирушив маг Астрікус  Всемогутній з гномами.