Різдвяні неказки

Різдвяні неказки

Двері до "мавпятнику" виходили в невеличкий коридорчик, що був одразу за кімнатою чергового. Враховуючи невелику відстань, а також те, що дверима цю решітку можна було назвати лише умовно, хто приходить і навіть дзвонить до невеличкого поліційного відділку сьогодняшнім гостям кімнати затриманих та доставлених часами чути було дуже добре. Може не дуже розбірливо, але все ж. Щоправда, слухати зараз не було особливо що, свято лише наближалось і до Святвечора залишалось ще годин з 12.
Гостей у цей дуже навіть ранковий час було двоє, і обидва мало скидались на постійних відвідувачів цього гостинного місця. Гостинного в тому сенсі, що сюди приймали радо, а ось відпускали дуже неохоче. Перший з чи то затриманих, чи то доставлених, чолов'яга років 30-35 взагалі був одягнений явно не з "тучі", як то називали головний Хмельницький ринок, і навіть не з одного з сотень магазинчиків, де продавали китайський ширпОтріб трохи вищої за базарну якості. Непогана шкіряна дублянка, модні, може навіть італійські черевики, добротні джинси і светр. Його трохи старший мимовільний сусіда, виглядав простіше, але в цілому теж досить пристойно. Правда, зовсім пристойному вигляду обох однаково успішно заважали дещо пожмакані обличчя.
 - Цікаво, а чого це приміщення називають "мавпятником"? Типу ми для них як мавпи? - заводячи розмову запитав молодший.
 - Ну, можна думати і так, - відповів йому "коллега". - Взагалі, офіційна версія говорить про те, що подібна назва з'явилась в результаті того, що перші подібні камери були звичайнісінькими клітками, схожими на ті, що в зоопарках. Але мені більше подобається як думають постійні відвідувачі цього "недоготелю" - типу все через обмежену фантазію поліції або дуже їх велике бажання бути лісниками. Інакше чого б вони називали КЗД "мавпятником", вагонзаки "раколовками", а кімнату чергового "акваріумом"?
  - Ага, пам'ятаю той анекдот про прокурора-лісника, що відміряє такі ділянки лісу, що їх по кілька років треба рубати, - зі сміхом погодився перший. - До речі, я Льоха, а тебе як кликати?
 - Клич Санею...
 - Слухай, Сань, ти вже давно тут, бо як мене привезли не пам'ятаю?
 - Та нє, мене так само вчора привезли, як і тебе, може на годину раніше, тільки я не вдавав з себе експонат музею мадам Тюссо. Ти де вчора так набрався? А то патрульні між собою теревенили, що коли тебе брали, то ти намагався переспівати всю нашу філармонію в повному складі. Ну в тому сенсі, що співав ти все підряд і різними голосами, та ще й сам себе на біс викликав.
 - Ох, бляха. Це я можу, хоч і дуже рідко. А чогось серйозного не втворив?
 - Та ніби нє. Як мінімум я такого нічого не почув, а твої супроводжуючі були веселими і добрими - тебе затягнули, поклали обережненько, і пішли собі.
 - Ну хоч так, то може сьогодні і відпустять, Різдво все таки. То, до речі, ми так на фірмі, корпоратив перед новорічними канікулами забабахали, видно я занадто розслабився...
  - А, Різдво. Ну так, є таке свято. Правда, я за остані роки забув що то таке. Ні разу толком не зустрів, то робота, то хвороба, то ще що небудь, а цього разу схоже святвечір вдруге буду в "мавпятнику" відмічати.
 Розмову перервали кроки в коридорі та брязкіт ключа в замку. На порозі з'явився черговий відділення і звернувся до чоловіків:
 - Так, хто тут Пастушенко, ти? Ходи зі мною, будем розбиратись що ти, де ти і куди ти. А то вчора з тебе толку не було ніякого...

1. Втрачене свято №-№ 1, 2, 3

Залишившись на самоті, той, що назвався Олександром спробував зручніше вмоститись і подрімати. Але дерев'яні рейки настилу і відпочилий за ніч організм рішуче противились цьому. Тому, коли за півгодини черговий привів назад Олексія, тільки зрадів компанії.
 - Ну що там, як справи?
 - Та ніби нічого, каже, що нічого дуже вредного не витворив. Так що маю обійтись штрафом. Маю надію, що відпустять, але черговий такі питання не вирішує, потрібно дочекатись відповідального. Так що ти там розказував про невдале Різдво?
 - Скоріше не Різдво, а Різдва. Кажу ж, що вже кілька років не виходить кутю в належний час поїсти.
 - Ну то розказуй. Бо коли той відповідальний приїде незрозуміло, а так може хоч трохи тих джемелів, що я вчора в свій вулик запустив, приспати вийде - бо голова гудить так, ніби тепер вони відмічають.
 - Та що там розказувати. Було таке, що два роки підряд банально не виходило відсвяткувати через роботу. То моя зміна на чергувані була, то так замахався, що не те що свята, нічого не хотілось. Замовлення було велике, кілька днів ішачили як прокляті, прийшов з ночі, щось перекусив, та й завалився спати. А жив тоді сам, ніхто не смикав, то й прокинувся аж на наступний день.
 - Ну да, знайома історія, теж колись таке було, тільки не Різдво проспав, а Новий Рік. Ну а в інші рази що заважало?
 - А ось на слідуючий рік завадило незнання моїми знайомими чи то правил консервації, чи то елементарної біології. Коротше, якраз тоді, коли я мав би сидіти вдома за сімейним столом, істоньки і питоньки всяку смакоту, я сидів зовсім не вдома перед відром, а точніше двома, і пів вечора переливав з одного в друге воду. І так мене те заняття втомило, що я потім і додому не пішов, залишився ще, чи то на три, чи то на чотири дні. Зараз вже точно не згадаю.
 - Так, я нічого не розумію. - Здивувався Льоха, - і мій вчорашній алкогольно-пісенний марафон точно ні при чому. Які відра, яка вода, для чого її туди-сюди переливати?
 - Я теж спочатку не зрозумів, коли мені сказали, що я маю робити. Тому мені розтолкували по порядку, і займався я тою цікавою справою дуже завзято. Добре-добре, бачу твоїй голові і справді тяжко займатись абстрактним мисленням. Піду по порядку...
 - В переддень Різдва, захотілось мені чогось крім олів'є, мандаринок, риби і м'яса. Ну і надибав в холодильнику баночку грибів, які колись знайомі принесли. Вони ще влітку десь там їздили, назбирали, ну і нас вирішили пригостити. І якось до тих грибів руки не доходили, а тут як знайшов. Дружина не захотіла, то я тарілочку і приговорив в одне горло, навіть хліб не знадобився. І стало мені дуже добре. А годинки за дві стало мені поганенько. А після поганенько просто погано. А там і до повної... ну ти зрозумів. Викликали швидку, ті приїхали, вислухали, вистукали, обнюхали, дуже здивувались відсутності перегару, і певне тому замість того щоб брати мене тепленьким і везти, спочатку дуже старанно оглянули мої ліктьові і підколінні впадини. Перевіряти пахову вену хоч не стали.
 - Ну так, є в тобі щось таке, що заставляє згадати про баян, тільки не той що в музичній школі і не бородатий анекдот, - встряг Олекса.
 - Я в курсі, мав колись навіть прізвисько відповідне, хоча до любителів побавитись в самолікування не відношусь, і мак згадую тільки як складову як раз куті. Зрештою, розібрались, щось вкололи і повезли в лікарню, зарання попередивши, що везуть пацієнта скоріш за все з отруєнням. А там, поки лікарка задала пару уточнюючих питань і вже заводила картку, до мене підійшла медсестричка і сказала, що треба промиватись. І поставила перед вибором: або я потрошки переливаю воду з одного відра в інше, зробивши проміжним пунктом власний шлунок, або вона сама ту воду перелиє через той же проміжний пункт, але заливно-виливна горловина буде значно нижче.
 - Який я варіант вибрав зрозуміло. Щоправда десь вже на сьомій-восьмій літровій кварті в голові крім питань "на хіба мені були ті грибочки" і "куди ви гади за ними їздили" (ну, щоб на наступний рік віддячити), стало часами пролітати "а може все ж треба було спробувати розслабитись і отримати задоволення"? Але, зібравши волю в кулак, свою частину роботи я виконав. Все інше доробили в той вечір і три наступні дні пігулки, уколи і крапельниці.
 Відсміявшись і відсапавшись Льоха покрутив головою:
 - Так, смішно. Але головне, що не сумно. Могло все закінчитись набагато гірше, грибочки то штука небезпечна.
 - Ну, печеньки теж іноді до добра не доводять, - відповів Сашко.
 - А що, наступне Різдво пропустив через печеньки? - передчуваючи нову історію, запитав Олексій.
 - Через цигарки і доброту. При чому доброту чужу. То до речі був якраз перший раз, коли свято я зустрів у відділку поліції.