part 8. The End.

Крок за кроком я робила кола по кімнаті. Ще дві чи три години і моя сім'я сідатиме за вечерю, а я все ще не зуміла поговорити з Марком і... і... як же складно розповісти про свої почуття!

Я підійшла ближче до дзеркала і оглянула себе з п'ят до голови. Моя улюблена кофточка, джинси кльош, а на голові неохайний кінський хвіст, який зробила нашвидкуруч.

Весь настрій просто прибирає рукою і минулих веселощів немає, коли погляд сам тягнеться до вікна Марка. Спочатку було з ним весело проводити час, навіть дуже добре і такий затишок на серці залишався, але цей хлопець перед початком останніх днів вирішив, як останній щур на землі, сховатись у норі! Така агресія бере! Так ще так сухо відповідає, що навіть погано становиться. А я навіть спитати не можу, бо не хочу, щоб навіть таке «ніяке» спілкування між нами зникло.

І знову крок за кроком, ноги не хоч перебирати. І ось я вже стою на кухні серед своїх близьких. У руках у мене велика миска салату, якого я терпіти не можу, але на Різдво можна і поїсти. Стіл уже забитий їжею та прикрашений.

Данік ходить кругами і помітно нервує, я хочу підійти і спитати, що він уже витворив, але він рвонув до дверей. Чую знайомий голос, повертаю голову і на мене дивиться радісна Поліна. Дівчина махає мені рукою, я у відповідь їй мило посміхаюся і зручніше вміщаюсь на стільчику. З Поліно батьки вже встигли познайомитися вчора. Батькам настільки сподобалася дівчина, що запропонували їй приходити до нас навідуватись частіше у Дніпрі. Супер, а зараз дівчина буде з нами на Різдво.

Даніка я зовсім не впізнаю, він так залицяється до Поліни, що мені нагадує це супер романтичне кіно.

І Різдво минає, як і щороку. Батьки діляться своїми кумедними історіями, не забувають згадати, як познайомилися. Це ми з Даіиком чуємо не вперше, але тут тепер і Данік із Поліною розповіли батькам про своє знайомство і те, як же Данік запропонував Поліні розпочати стосунки. Вийшло навіть кумедно та смішно. Але як тільки мій погляд падав на будиночок по сусідству, хотілося просто втопитися, бо кожен має тут другу половинку, а я як самотній сніговик, який зліпила Анна за вікном.

Новорічні пісні, які тато увімкнув на колонці, вже грали по другому колу. Мені хотілося піти і вмотитися в ковдру, як у свою нору, і я вже була готова підніматися, але всіх привернув увагу дзвінок, який пролунав на весь будинок. Хтось вирішив перервати нашу вечерю своїм приходом. Так як я єдина, яка була зацікавлена менш у всьому цьому, одразу підірвалася з місця і побігла до дверей, а всі повернулися до розмови про ялинки.

Чомусь серце почало з шаленою швидкістю барабанити і коли я відчинила двері, побачила розгубленого Марка. Я ніби відчувала. Хлопець мовча стояв, а я думала, що сказати, а навіть точніше перебирала все, що накипіло.

- Ніко,- різко видав він одночасно зі мною, тільки я його ім'я.

Ми обидва безглуздо зам'ялися, дивлячись один на одного, як маленькі діти.

- Я хотів би поговорити з тобою,- продовжив він після паузи.

Моргаючи очима, я замотала головою в знак згоди. Нарешті це буде?

Я кинула швидкий погляд на батьків, котрі навіть не звертали сюди уваги. Полегшення одразу пройшло тілом. Значить, можу піти, вони, напевно, навіть не помітять.

Взулась, одягла пуховик і нишком вибігла з будиночка.

Але наша розмова пішла зовсім не в те русло. Дурні жарти так і різали у вуха, хотілося перейти до справи, бо завтра мене вже тут не буде, тож або зараз, або до кінця мовчатиму.

Поки між нами пауза, я зібрала волю в кулак, стискаючи губи, повернулася до хлопця. Навіть так сильно зимові гори та озеро не привертало моєї уваги, але вся ця краса дала мені сміливість. Я готова!

- Марку,- тихо вимовляю і повертаюся до нього.

- Ніка, ти будеш моєю дівчиною?- кров у жилах закипає, щоки горять, руки трясуться. А я так і до кінця не можу зрозуміти чи це правда, чи вигадка в моїй голові?- Ніка?- Марк підходить ближче і бере мої руки дивлячись прямо у вічі. Здається, я забула, як говорити.

- Е-е,- я забрала свої руки. Очі Марка відразу помутніли.- Так,- тихо вимовляю відвертаючись убік, щоб він не бачив моє збентеження і як тільки я хотіла зробити крок назад, як Марк мене притягує до себе і укладає в міцні обійми. Це тепло, як його складно пояснити, потрібно просто відчути. Він нахилив голову так, що його подих бився мені в шию, так приємно. Я довго цього хотіла, а зараз це здається казкою, яку я могла сама собі вигадати, щоби все не здавалося так сумно, як може. Але Марк доводить це правдою, коли сильніше огортає мене обіймами, і я відчуваю його подих на мочці вуха.

- Хотів би я раніше, але не був певен, що ти хочеш цих стосунків,- шепоче. А я готова провалитися від усього світу, я була впевнена, що натякала всіма способами, якими могла і кричала про це з усіх боків, що хочу бути з ним найбільше на світі!

Думаю, слова тут зайві, я обіймаю його сильніше, ховаючи своє обличчя в його пуховику. Так хочеться лишитися тут довше.

Але колись це має закінчитися. В обід, на другий день після Різдва, моя сім'я заносить всі речі в машину. Данік мало не плаче, але навіть Анна встигла йому втретє нагадати про те, що Поліна через тиждень буде в Дніпрі і вони знову триматимуться за ручки.

Я ніяк не можу зайти в машину, бо хочеться побути з Марком і поговорити про своє. Як мало часу.

- Упевнений, що ми зможемо зустрітися в літо, після університету,- Марк взяв мою руку і почав відводити далі. Моя безглузда посмішка ніяк не сходила з обличчя.

- Точно повинні!- твердо наставила на цьому.

Марк злегка посміхнувся і починає нахилятися, а в мене як земля з-під ніг, але я сама встаю на пальчики і тягнуся до нього сплітаючи свої пальці в нього за шиєю. Секунда і наші губи сплітаються в танці.

Буковель за моєю спиною все далі і далі. Попереду довга та виснажлива дорога, яку хотілося б подолати скоріше та переступити поріг рідних стін.

Пальці тягнуться до телефону, пишу знайомий нікнейм і перше, що мені впадає у вічі на сторінці Марка це наше фото з того дня в кафе, яке ми зробили. Мої апетитні млинці та його борщ. Все ж таки він виставив це фото, але найбільше мені сподобалося те, як це фото підписано: «Зустрів дівчину з казки в яку встиг закохався».