part 7

Залишалося лише два дні до Різдва. Це мене дуже засмучувало, але було з приємних те, що з Марком я тепер у найкращих стосунках, що точно не могло не тішити. Моє обличчя так і світилося від однієї цієї думки, а на душі ставало так приємно.

- Ніко, ти чого... - почула брата поряд з собою, потім він підійшов до мене, нахилився і дивився прямо в обличчя,- що в тебе за дивний і противний вираз?- я підводжу очі на хлопця, який скривився і здавалося , що вивчає кожну мою зморшку, це він так уважно дивився на мене.

- Та йди ти!- я відпхнула брата і стала на ноги.

Той підтис підборіддя, але не став зводити з мене погляд, а ще пильніше почав дивитися.

Яке ж у мене було велике бажання цього мерзотника випровадити за двері. Так і хотілося взяти за руку як маленьку дитину і виставити за двері зі словами: «прохід закритий». Але, ця велика дитина вісімнадцяти років не стане мене слухатися і впертиметься ляскаючи руками і стукаючи ногами з усіх сил, щоб привернути увагу.

- Так що це у тебе на обличчі?- він зробив крок уперед, а я склала руки на грудях. Чого йому не сидиться у своїй кімнаті, а тільки й треба, щоб навідатися до мене?

Ось що, нехай іде з Поліною пройдеться.

- Злість у мене на обличчі,- я правда хотіла сказати ніжніше, але вийшло так, ніби я якийсь злодій і говорю про наболіле. Але брат стояв, як і стояв, навіть не ворухнувся. Я підійшла до нього ближче,- з-лі-сть,- почала по складах розжовувати. Данік просто повів бровою.

- Та ти в нас міс Нервовість,- він засміявся, а я тільки закотила очі.- То ти вже що, вже почала зустрічатися з Марком?- я кулею підлітала до брата і прикрила рот долонькою. Він точно такого не очікував, бо як ошпарений кип'ятком відскочив від мене. Я подивилася чи зачинені за братом двері і ні, вони були відчинені.

- Ти,- процідила.- Ти чого так кричиш?- прошепотіла йому в обличчя.

- Кричу?- він прибрав мою руку і відійшов далі.- Я ж шепочу,- а тепер він прошепотів. Я певна, що він кричав!

- Не разом я з ним,- мій голос навіть звучав сумно. І не усвідомлюючи того, я подивилася на його вікно. Як завжди, шторка засунута.

- Ти не психуй так. Буде в тебе хтось,- почав радісно міркувати братик.

Я взяла його за комір і повела до дверей і поки той повертався до мене, я зачинила двері перед його носом. Нехай сидить собі у тиші.

І поки я ходила кімнатною, на телефон почали одна за одною надходити повідомлення. Я мала одне бажання, щоб це був Марк. І як же в мене серце смикнулося, коли на екрані висвітлилося «Марк». З лиця так і не сходила посмішка.

«Давай зустрінемося десь надвечір?»

«Хочу поговорити»

«Сподіваюся, ти не відмовиш»

Серце починало з новою хвилею битися.

І як же я можу відмовити, якщо сама хочу з ним говорити найбільше на світі?

Я швидко надрукувала, що згодна і одразу пішла до шафи вибирати собі одяг. Хотіла щось таке, щоб вразити його наповал. Але після згадала, що вся моя краса буде під пуховиком, але, а якщо ми піде в якусь кафешку? Хотілося б мати гарний вигляд.

Але весь мій гарний одяг залишився в Дніпрі, тільки є з собою улюблена кофточка, на яку я навіть сама гроші назбирала, її я взяла на Різдво. Вона дійсно дуже хороша, я нею дорожу і одягаю не так часто. Ось і добре, вирішено, сьогодні вона буде на мені. А на низ я візьму лосини та теплі шкарпетки.

Так як часу достатньо, зможу навіть щось з волоссям зробити. І в очі, як на диво, потрапила шпилька.

І ось уже нарешті час підходив до вечора.

Я була у великому передчутті. Зазвичай я кликала Марка погуляти та поговорити, навіть перша писала, а тут все він. Чи варто чекати чогось особливого? Напевно!

- Ніко, ти гуляти? Ми хотіли сім'єю поїсти,- мама вийшла з кухні. Її погляд припав до мене і вона зупинилася на пуховику. Все мовчки зрозуміла.

- Так. Хочу пройтися,- посміхнулася і одразу ввімкнула телефон, щоб подивитись годину.

Мама мені підморгнула і одразу пішла назад.

І як стрілка почала показувати рівно шосту, рука потяглася до ручки, а нога ступила на поріг зі снігом.

Холодно. Ну, і чого я чекала?

Марк вже стояв на порозі. Його білий пуховик, який тепер мені дуже подобається, виглядав як завжди на ньому чудово. А широка усмішка прикрашала його обличчя.

- Куди підемо?- одразу запитала, як ступила ближче до нього.

Хлопець щось простягнув замислюючись і дивлячись ніби крізь мене.

- Я тобі сам все покажу,- повідомив оголюючи зуби. Я лише кивнула.

І тут він простягає мені руку. Я дивлюся на неї не відриваючи очей, ніби не розуміючи, чого він хоче. А серце так і стукає, щоки червоні і не зрозуміло чи від холоду, чи від того, що він простяг руку.

- Давай,- він сам робить за мене все і бере мою руку сплітаючи наші пальці. Я вийшла ніби з трансу, посміхалася, як божевільна.

Ми йшли мовчки, але мені й так було добре через те, що наші руки стикаються.

Марк мене завів не в ресторан, а щось навіть на подобі до хліва де все було прикрашене вогниками новорічними, а посередині був стіл, де стояло шампанське та їжа. Навіть на двох віконцях були фіранки. Все безперечно в його стилі. Уся ця атмосфера начебто з кадру фільмів, романтикою так і пахне. То невже сьогодні збудеться моя казка?

- Сідай,- він показав на плед. Я кивнула і одразу подалася до місця, на яке мені запропонували сісти.

Якщо Марк відразу зняв пуховик, то я навіть не думала про таке, тому що явно буде холодно і я перетворюся на бурульку. Це, звичайно, голосно сказано, але мороз ніхто не скасовував і холодно мені точно буде.

- Як ти це підготував?- з великими очима спитала.

- Мені Поліна допомогла,- спокійно промовив.

- Ого. Красиво,- я ще раз пройшлася очима по всіх прикрасах.

І ось нарешті наш вечір почався. Все просто було чудово. Ми обговорювали багато чого, але... але... біс його взяв не те, що я так сильно хотіла!