part 6

- Куди йдеш? - поряд зі мною зупинилася Анна. Маленька дівчинка почала мене вивчати поглядом, ось все потрібно їй знати. Ручки вона склала за спиною і хитала головою.

- Гуляти,- коротко відповіла. Погляд упав на батьків: мама робила щось смачне на кухні, а тато, мабуть, допомогав.

- Через п'ять днів Різдво, ти ж мені щось подаруєш?- хитро заговорила підводячи брову.

Я зовсім забула, що так скоро Різдво.

- То що?- зацікавлений голос сестрички повернув мене на Землю.

- Так, звичайно,- швидко відповіла і підбігла до дверей відчиняючи її.

П'ять днів, у мене лишилося всього п'ять днів. Після Різдва моя сім'я, як і завжди, повернеться до Дніпра.

Ох, навіть сльоза самотня скотилася по щоці.

Опустила голову, на ногах красувалися не зашнуровані черевики. Зрозуміла, що настільки хотіла втекти з будиночка, що забула навіть зробити це. Відразу нахилилася, щоб до виходу Марка бути готовою. Варто мені підвести очі, бачу, як двері навпроти відчиняються і виходить Марк. На хлопці була біла курточка та чорні просторі штани. Марк мені посміхнувся, помахав долонькою і почав спускатися до мене. Я одразу піднімаюся, щоб привітатись, уже зовсім забуваю про шнурки, роблю крок і одразу сповільнююсь. Інша нога встає на той нещасний шнурок не даючи мені йти. Я стою, дивлюся як до мене підходить Марк, махаю йому долонькою. Але на мій великий подив, хлопець нагинатися.

- Так і впасти можна,- він підморгнув мені і чим сильніше зробив вузол.

Я так і не могла стримати посмішки. Навіть приємний холодок пройшовся тілом.

Не довго думаючи, я відразу запропонувала навідатися в мій улюблений магазинчик з шоколадом, а Марк одразу погодився. Ми купили квитки і стали в чергу. Черга, на диво, цього разу була меншою і вже невдовзі ми сиділи на підйомнику. Було складно не помітити, що хлопцеві подобається висота, усмішка ніяк не сходила з його обличчя.

- Чудові гори,- вирішила хоч якось розбавити нашу тишу. Хлопець просто мовчав, але все ж таки вирішив до мене повернутися.

- Так. Люблю через це зиму, - хмикнув.- Красиво,- він провів рукою в повітрі, наче обводив контури гір, а я на це дивилася мовчки. Мені просто подобалося бути у його компанії, подобалося спостерігати за діями хлопця.

За кілька хвилин ми вже стояли в магазинчику, кожен вибрав, що хотів. Мені на очі одразу впав кролик, я навіть не дивилася на щось інше, бо це було точно моє! А ось Марк вирішив трохи погуляти магазинчиком у пошуках того самого і вже за кілька хвилин стояв із задоволеною фізіономією і в руках красувалося кілька штук ялинок.

- Ти коли назад?- запитав, коли ми переступили поріг магазинчика.

- На другий день після Різдва,- сумно сказала.- А ти?- одразу додала підводячи очі на хлопця. Той трохи замислився.

- Це у нашої родини завжди спонтанно,- посміхнувся оголюючи усі зуби.

Мороз на вулиці стискав всі частинки тіла, вітер задував куди тільки можна, нехай і я була одягнена тепло. Незважаючи на все це, мені дуже хотілося поговорити якомога довше з Марком, мені було з ним цікаво, хотілося дізнатися більше. Може, так само й Марку?

- Давай зайде до кафе?- хлопець кивнув на дерев'яний будиночок, який був прикрашений багатьма гірляндами.

Зауважила, що в цьому закладі мені ще не довелося побувати.

Як тільки ми зайшли, тепло миттєво огорнуло тіло. Ми зайняли найвіддаленіший столик і до нас підбігла приємна офіціантка. Я одразу їй назвала те, щоб мені хотілося, а хлопець знову почав все перебирати і навіть можна сказати, що з розумом почав підходити до вибору їжі. Як би довго він не вибирав, не гортав сторінки і не перепитував у офіціантки, що краще, зупинився він на салі з борщем, які були на першій сторінці меню.

- Напевно, тебе дивує те, як я вибираю для себе замовлення,- він ніяково відвів очі і навіть сам почервонів. Якщо я сиділа здивована з відкритим ротом до цього моменту, то тепер милуюсь його збентеженим личком.

- Ні. Що ти? Все гаразд,- я відмахнулася рукою.

Так, мене це трохи дивує, але я не хочу це говорити йому в лоб і заганяти ще більше в куток.

- Це добре. Просто мені дійсно цікаво, що я їстиму,- провів рукою по потилиці і відкинувся.

- Це... - замовкла і відвела погляд, а хлопець уважно почав дивитися чекаючи того, що ж я скажу,- це дуже навіть потрібно!- дзвонко додала. Я просто вже не знала, що говорити, в голові було порожньо, я навіть готова збовтнути якусь нісенітницю, аби зав'язати розмову, яка і так тримається на тонкому канаті, який будь-якої миті готовий піти швами куди подалі.

- Ем,- він відвів очі, розглядаючи відвідувачів закладу,- так,- коротко відповів знову дивлячись на мене.

Хлопець теж не знає, що казати. Ось і наша стоп пауза у розмові.

Ай, блін. Потрібно терміново думати, що сказати чи спитати.

Я зібрала волю в кулак, прокрутила в голові все, що можна і підвела очі на хлопця, майже дивлячись на Марка з-під лоба.

- Які тобі більше яйця подобаються? Варені чи сірі?- погляд хлопця потрібно було просто бачити. Який він був здивований! Я пропустила смішок і оперла голову на руки чекаючи на якусь відповідь. Але хлопець стрімко мовчав, мабуть, відходив від шоку такого питання на першому побаченні. Напевно, ніхто ще такого в нього не питав навіть просто так, не те що вже на побачення.

А це взагалі побачення?

Підібгала очі і хлопець нарешті розплющив рота, все ж таки не зміг ніяк витримати мій пильний погляд, який так і виманював відповіді.

- Точно варені,- спокійно промовив.

І знову ця тиша від якої легко збожеволіти. Я почала покусувати кінчики губ дивлячись з боку на бік, то на Марка, який теж не знав, що робити.

Так і доведеться чекати довго замовлення? Після хоч спитаю, як йому його борщ і який подобається більше і, звичайно, запитаю, як йому сало і чи подобається йому сало з перцем. Але це все після того, як замовлення опиниться на столі.