part 4

Стою на горі і цього разу з Марком. Боже мій, Марк вирішив мене навчити з'їжджати на сноуборді. Якщо справи підуть добре, то буду профі.

Я все не можу відвести погляду від цього страшенно гарного хлопця, а не дарма ж кажуть, що ви виглядаєте ну д-д-дуже добре, коли займаєшся своєю справою. Так ось є живий і ходячий приклад цього.

Це добре, що у мене шолом і нічого не видно, бо слини течуть, коли він знімає шолом та окуляри. Його волосся розпатлане в різні боки, а пальці так і лізуть, щоб доторкнутися які вони, м'які або... дідько, Ніка, не про це зараз!

Різко відсмикую себе від цієї думки і дивлюся, як Марк піднімається до мене.

- Готова?- одразу питає, як тільки зупиняється біля мене і опускає сноуборд.

Я відвела погляд, дивлюся на цю і нехай не дуже велику гірку і думаю, як же мені звідси з'їхати і нічого собі не зламати. Тяжко видихнула.

- Ні,- сказала.

Тиша.

Підскочила, розуміючи, що я це сказала в голос, і це не голос у моїй голові.

Повертаю голову до Марка. Може я й не бачу його вираза обличчя, але впевнена, що в нього в голові є кілька запитань до мене.

-Тобто, так,- різко видаю і якось нервово.

- Тоді чудово,- бадьоро одразу каже.

Нічого собі який радий.

- Роби все, як я тобі показував. У тебе останні три рази добре виходило,- на радісних тонах. Навіть якась гордість бере за себе через такі його слова. Можу собою точно пишатися. Раптом у мене буде медаль висіти серед кімнати за цей вид спорту, якщо у мене все вийде?

Ну все, це просто мої безглузді думки.

Сніг до мурашок по шкірі з кожним кроком хрумтить. Поруч іде Марк і щось вражено розповідає, а я мовчки його слухаю, але іноді навіть не чула деяких його слів, бо в голові було багато чого. Я зайду в хату і буду одразу перед Даніком та батьками хвалитись. У мене вийшло! А вони не вірили.

- Поліна,- чую з уривка його розповіді. Піднімаю очі на хлопця, він щось говорить, але, мабуть відчув, що я відкрито на нього витріщаюся і повернув на мене голову. Він припиняє свою розповідь і тепер мовчки дивиться.

Зовсім із голови вилетіла ця Поліна.

Я зупиняюся і Марк за один крок від мене теж.

- Поліна- твоя сестра?- так, я намагалася якось більш-менш запитати не так, щоб це виглядало, ніби мене це дуже цікавить і може зачепити.

- А,- його білі зуби оголилися в посмішці і хлопець на секунду відвів погляд. Він навіть замовк, здавалося, що моє серце вистрибне, поки я чекатиму відповідь. А мій погляд не надто серйозний?- Так, двоюрідна сестра.- У мене аж камінь із серця. Ох, тепер не буде цього вантажу і мучуючих здогадів, які б мене звели кудись не туди, на криву доріжку.

Впевнена, на обличчі у мене усмішка ой яка яскрава.

Хлопець почав іти першим. Я постояла ще кілька секунд, мріяти вже встигла, а потім побігла за ним.

***

Вся родина була в зборі, кожен наплітав собі за щоки смачну їжу. Мама ділилася жартами з facebook, які встигла прочитати за день, тато приєднався до її слів і говорив «о, так, так, я теж це бачив» і додавав свою думку. Анна встигла кілька разів озвучити, щоби хотіла з подарунків. А Даніку...

О, я цей погляд знаю. Коротше, хлопець встиг втріскатись! Найімовірніше, це та дівчинка, про яку він мені говорив.

Та йому ложка в рота не лізла, так і дивився поглядом повних надій на суп із рибою.

Я легко підбила його ногу під столом, а коли він обурено підняв погляд на мене, прикрила очі й усміхнулася на весь рот оголюючи зуби. Воуля.

- Ти намахана?- хлопець підбив мою ніжку.

Батьки помітили, що тепер ми не мовчимо.

- Зізнавайся, закохався?- я відклала ложку.

Хлопець покрутив головою, дивлячись на всі обличчя.

- А якщо й так?- він посміхнувся ставлячи мені виклик. Ага, гра так гра.

Батьки поплескали в долоні, а Анна незрозуміло дивилася, тримаючи ляльку в руках.

- Хто вона?- мої очі засвітилися.

- А як Марк?- різко поставив зустрічне питання повністю ігноруючи моє питання.

- Все в процесі,- коротко відповіла відкидаючись на стілець і дивлячись на сусідній будиночок, де спалахнуло світло, швидше за все на кухні.

- Наші діти чудні,- засудив тато, а мама захихотіла прикриваючи рот долонькою.

Далі вечір йшов дуже добре. Мені знову стало цікаво, чи висить ще шторка на вікні у хлопця? Коли я підійшла до вікна, кілька разів протерла очі. Та гаразд, невже. Шторки не було. Може, я сплю? Щипнула себе за руку, болить, значить не сплю. З чого б це раптом?

З наставила руку до вікна, намалювала спершу якусь фігуру і провела рукою стираючи. Піднімаю очі і бачу як у вікні стоїть Марк, він дивився на мене, здавалося, що ці очі заглядають прямо в душу. Він махнув мені рукою, а я так і заклякла на місці, як стовп, навіть слова не могла сказати, не те щоб рух якийсь зробити. Я повільно підняла руку і почала махати, хлопець легко усміхнувсь та засунув шторку. Мій погляд упав надвір. Яскраві вогні, стоїть два сніговики, які зліпила Анна, чудові засніжені гори, все, як у казці. Але моя казка зараз знаходиться навпроти вікна. Здавалося, можна рукою подати, але все ж таки це щось понад недосяжного.

- То сестриця мені допоможе?- і поки я літала і перебувала у своїх думках, мені вирішив у голову ще й залізти Данік.

- З чим?- востаннє кинула погляд на вікно Марка і підійшла до брата.

- Хочу якось стати ближче з Поліною, - здавалося, мої очі зараз випадуть з орбіти. Поліна, та сама Поліна сестра Марка?

- Ти та Поліна? Вау,- простягла водячи рукою в повітрі.

Данік глянув у бік шепочу щось невиразне. Не сподобалася йому моя реакція. Ой як не сподобалася.

- Я б міг,- він подивився на мене поглядом повної хитрості,- міг би тобі щось розповісти про Марка,- його брови піднялася і витягнулась усмішка, а я нагострила вуха,- але якщо ти не хочеш мені допомагати, то...- один рух і я вже стою біля брата беручи його за плечі.