part 3

- Як вам?- запитала мама. Вона нічого не бачила, бо на її обличчі була зелена маска, як і в тата. Обидва сиділи на масажному кріслі та насолоджувалися.

- Дуже добре,- я трохи підвелася.

В очі одразу кинувся брат, який був з іншого боку на такому ж кріслі. Задоволена усмішка висвітлювала його обличчя і тільки-но весь час стала все більшою і більшою, можна сказати, що даже до самих вух, як у Чеширського кота. До всієї пісні, він ще бурмотів невиразно собі щось під носа.

Маленька Анна стояла біля брата і смикала його за рукав, щоб той скоріше зліз із крісла і дав їй посидіти.

А я стояла у центрі. Хотілося вже додому. З мене вистачило спа-процедур, але як тільки я погляну у вікно і бачу як сипле сніг, у голові спалахне червона лампочка, що говорить про те, що слід почекати когось, щоб піти разом.

Батьки були так раді зустріти нас у коридорі, що вирішили потягати з собою. Адже, як ніяк сімейна відпустка і відпочивати разом.

- Ще трохи і скоро підем до хати!- заговорив батько. Посмішка так і вималювалася на обличчі. Нарешті мені залишилося почекати небагато.

Десять хвилин.

Тридцять.

І нарешті ціла годину, а ніхто з них навіть не підвівся з місця! Ну, все з ними гранично зрозуміло. Вони тут готові ночувати від насолоди.

Я тихо забрала речі і була готова вийти з цієї кімнати, де занадто сильно пахло трояндами та печивом, яке хрумкала Анна, а ще дим від ароматичних свічок.

Рука тягнеться до дверей, я вже готова потягнути за ручку, але ні, чую, як брат щось шепоче, а потім каже голосніше:

- Ніко, ти нас не почекаєш?- здивовано спитав і встав. Я повела бровою і забрала руку від дверей.

- Як тут добре. Завтра повинні повернутися,- тепер і мама підвелася не зводячи очей від тата, який теж зібрався підніматися, але ніяк не міг зібратися для цього.

Залишилося дочекатися, коли вони підготовлятимуться для того, щоб зібратися і піти. Я впевнена, що це займе не більше години, можливо, бо я бачу, що моя впевненість почала мене підводити і тягати за хвостик останню годину.

***

Я підійшла до затягнутої шторки і трохи її прочинила, щоб подивитися в сусіднє вікно. Як і всі останні дні, шторка Марка затягнута. Він зовсім не дивиться у вікно? Не хоче дивитися на всі ці чудові святкові вогники, Санти, олені, сніговики? Це піднімає дуже гарно новорічний настрій.

Я затягнула назад шторку, зараз настала ніч, а світло вночі тисне на очі.

Швидко спустилася на перший поверх і пішла до тумби із взуттям. Взула свої теплі черевики, витягла з кишені рукавички і натягла їх якомога вище. Тепло! Ох як приємно.

Потрібно пройтися до магазинчиків. Тут у Буковелі є чудова крамничка з шоколадом, тільки ось не завдання, бо він на самому верху. Прийде йти на підйомник.

Вже тримаючи в руках перепустку, я посміхалася на всі зуби. Оглянула всю чергу, трохи є людей. Серед усієї черги я вже помітила знайому темноволосу маківку. Самого початку стояв Марк, самого початку... Так, далеченько він. Чи варто мені схитрувати і стати біля нього? Звичайно, що так.

Я зробила кілька кроків ближче до нього і почала ходити туди-сюди, все чекала, щоб хлопець мене помітив. Люди навіть мене, на диво, не помічали. Він взагалі дивиться у цей бік? Я підійшла ще ближче, ніби й стояла десь там у черзі. Краєм ока помітила поряд з ним Поліну. Цікаво, хто вона йому та наскільки вони близькі?

- Ніка?- я здригнулася.

Подивилась у його бік, він усміхався, а я як справжній актор погорілого театру зробила максимально здивоване обличчя.

- О, Марку, і ти теж тут?- округлила очі і підійшла ближче.- Яка зустріч. Ось це збіг!- я плескнула в долоні.

Марк засміявся і трохи відійшов, щоб я стала поруч. Що ж скажу, приємно, що він подумав про те, щоб я стала ближче до них.

- Справді,- радісно сказав і оглянув мене. Його погляд зупинився на пакетику чорному, як вугілля. Ну йома йо, чого я не взяла з собою портфель, а захопила цей пакет?- За чимось ідеш?- припустив хлопець.

- А, це,- я зам'ялась дивлячись на всі боки і засовуючи пакет в кишеню,- та захотіла прогулятися і шоколад за одне купити,- погляд пройшовся на самий верх де і є той магазин, а потім на Поліну і Макара в яких були сноуборди, і чого це я не звернула раніше уваги на це?

Сноубордист із мене поганий, навіть рівно стояти не можу, що вже можна говорити про те, щоб з'їхати з гори? Та я просто полечу вдалим польотом кудись у дерева. Вже який рік тут підряд, а з'їжджати так і не навчилася. Погані справи.

- О, ти б хотіла з нами?- Марк мабуть помітив, як я розглядаю сноуборди.

- Може іншим разом?- нервово посміхнулася. Помітила, як Поліна відвела погляд і хихикнула собі в кулачок. Та хто ж вона йому? Як виглядатиме, якщо я прямо спитаю?

- Добре,- коротко відповів.

Незабаром підходила наша черга. У мене в голові тільки одне крутилося. Було навіть якось не по собі стояти серед людей, у яких у руках одні сноуборди, а я з пакетиком, який так і не засунула до кишені.

Потрібно терміново навчитись з'їжджати! І якнайшвидше! Завтра підніму брата з ранку раніше, він так вихвалявся, що може зробити якісь трюки навіть.

Може, мене це зблизить з Марком?

***

На годиннику була дев'ята ранку, а я вже на ногах, а точніше на сноуборді. Переді мною гора, а це моя ціль на сьогодні. Поряд бурчачий брат, який ніяк не може зрозуміти чому ж я досі не профі в цьому спорті. Та відповідь проста, у мене не виходить.

- Ніка, ти вже нарешті поставиш там ногу?- Данік почав підбивати мою ногу. У нього зараз терпець урветься і я стрілою полечу вниз.- Ніка!- крикнув він і вже вкотре почав мені поправляти ногу.

- Добре Добре. Зараз все буде!- я знову постаралася стати в правильну стійку. І цього разу в мене вийшло. Данік постарався відсунутись від мене, я навіть почула, як він полегшено видихнув. Ну, звичайно, я ж горе учень.