part 2

- Та-ак! - Я почала блукати по кухні в пошуках імбирного печива. Смак у нього просто беліссімо.

- Ти чого тут промишляєш?- Данік так несподівано опинився позаду мене, що підскочила на місці. Лякає мене.- Майже двадцять років, а мізків все немає?- він засміявся. Це він так натякнув на моє печиво в руках, яке мені вдалося все ж таки знайти на верхній поличці. Зате смакота яка!

- Настрою немає самого ранку, так?- я посміхнулася дивлячись на похмурого брата, який подався до столика.

- Є. Думаю, як підійти до однієї дівчинки,- у Даніка надулася нижня губа і він сперся на руку.

- А старша сестра для чого?- вже з хитрою посмішкою підсіла до брата з протилежного боку.- Я тобі допоможу,- заграла бровами. Брат скривився і вирівнявся, дивлячись на мене якось дивно, ніби я дурість сказала.

- Ти? Ти навіть не можеш познайомитися з Марком уже цілий тиждень!- він засміявся і склав руку.

Не вірить в мої здібності? А я не стала розповідати, що ми вчора мило поговорили. Ну як поговорили? Тільки познайомились. Але все попереду, я впевнена.

- Ти з ним знайомий?- здивувалася, як тільки його слова дійшли цілком. Брат знизав плечима і підвівся.

- Звісно. Ще першого дня познайомилися,- кинувши це наостанок, він пішов залишивши і далі мене дивитися на все з великими очима. Я навіть такого припустити не могла.

Ясно з ним все.

***

День у мене зовсім не йшов. Батьки пішли відпочивати та захопили з собою Анну, а мені якось і йти не хотілося, я залишилася сидіти в кімнаті. Ну, хоч гарний вигляд із вікна в кімнату Марка, тільки його вікно весь час шторкою затягнуте, що не давало належного витріщання.

- Ніка!- двері мало не відлетіли від того, як її відкрив з усієї дурі Данік.

- Здурів так людей лякати?- я відкинула телефон пиляючи поглядом брата. Той постарався перевести дух і підійшов ближче.

- Бачив Марка,- я всілась зручніше зацікавлено дивлячись на брата.

- Продовжуй,- спокійно додала до його слів.

- Він пішов у той самий салон куди і наші батьки,- я повела головою. Дідько! Тепер шкодую, що не пішла з ними.- Але...- зробив паузу повертаючи мою увагу до себе. Це «але» мені зовсім не подобається,- він був з Полінею, - я поклала руку на підборіддя. Поліна? Яка Поліна?

- Це хто?- мій голос здався мені не знайомий. Чому ж я так дивно реагую?

- Йдемо, йдемо! Нам треба туди,- Данік підійшов до мене і почав тягнути за руку, я навіть з ліжка гепнулась, тому що не встигла ноги на землю поставити, як паразит мене потягнув.

І ось я знову стою на снігу. Приємний хрускіт під ногами, приємне тепло і не дуже приємно, як в обличчя сипле сніг зі швидкістю сто кілометрів на годину. Напевно, я перебільшую, але мені справді так здається. Я йшла із заплющеними очима і весь час намагалася хоч про щось не спіткнутися, навіть було важко говорити слова.

Примруживши очі, побачила як братик нарешті зупинився і я підбігла до нього, зупинилася поряд.

- Ось ми і тут,- мені навіть дивитися не треба було, щоб знати про те, що в нього очі стали яскравішими за зірку.

***

ЗІ СТОРОНИ МАРКА

- Думаю, що тут буде найкраще. Дивись які процедури вражаючі,- Поліна показала на список процедур. Я оком глянув і кивнув.

- Це все дуже цікаво,- підтиснув підборіддя. Поліна активно закивала і почала дальше гортати каталог.

- Ходімо на спа-процедури,- захоплено заговорила і повернулася до мене.- Трясця!- побачив, як дівчина дивиться ніби крізь мене і сам вирішив обернутися, тільки я вже нікого і не побачив, крім робітниць салону і повернувся назад до неї.- Там був той паразит, я впевнена!- обличчя стало серйозним у дівчини і вона поклала руки на боки,- вчора тинявся біля мого будинку. Все крутився і вертівся,- Поліна продовжувала дивитися туди ж. Мені тепер справді стало цікаво, що ж за особа цей «паразит».- Ось він,- зовсім спокійно простягла дівчина і ляснула долонею, ніби виграла в лотерею.

- О, це ж Данік,- відразу сказав, як повернувся і побачив знайоме обличчя, а потім за Даніком з'явилася і Ніка. Обличчя дівчини відразу стало червоне, як помідор, вона різко постаралася обернутися і піти назад, але у Даніка були свої плани і він схопив сестру, тягнучи за собою до нас.

- Марк, радий бачити,- хлопець наставив руку, але навіть не дивився на мене, ніяк не зводив очей з Поліни, а сама дівчина була збентежена. Все цілком зрозуміло, вона йому подобається, можливо.

- І я тебе радий бачити,- посміхнувся хлопцю. Ось тепер настав час привітатися з Нікою, тільки ось виникла проблема, самої Ніки ніде не було. Дівчина ніби випарувалася. Та вона як мишеня, не зрозуміло, коли прослизнула.

Помітив, як Данік усе намагався розговорити Поліну, яка, мабуть, зовсім не мала до нього інтересу, а потім узяла мене за халат і потягла до себе.

- Ходімо швидше,- прошепотіла. Данік звузив брови та очі, намагався впіймати, що відбувається.- Нам уже потрібно йти,- протараторила Поліна і потягла за собою. Данік тільки розплився в посмішці і помахав.

- Ніка?- почув, коли ми повертали за ріг.

Все ж таки помітив, що сестра його зникла. Навіть встиг побачити краєм ока, що він почав бігати з боку на бік шукаючи сестрицю.

***

ЗІ СТОРОНИ НІКИ

- Ніко, ти що взагалі твориш?- Данік підійшов ближче і став переді мною. Я на нього не звертала уваги. З-під рогу і моєї маленької схованки... хоча, яка це схованка? Я стою на очах у всіх. Я зробила два кроки вперед, поки не було видно того місця, де раніше ми стояли, виглянула, але так і нічого не побачила, бо велика постать встала переді мною- мій брат. Я піднялася на нього очі і невдоволено скривилася, чого це він загороджує мені вигляд? Данік склав руки і запильно дивився на мене.- Що ти робиш?- я знову зиркнула на хлопця.

- Його там немає?- розгублено спитала. Брови хлопця піднялося вгору. Ну, ясно все.