part 1

- Та що не так з цим снігом?- я оглянула все навколо. Снігу було по коліна. А з неба то спить, то знову тихо.

Сьогодні в мене ціль! Знайти брата і закопати його у снігу. Мій план як завжди надійний, як швейцарський годинник. Тільки залишилося знайти центр цього плану, але, як на зло, його просто ніде не видно. Тепер я впевнена в тому, що він таки знає про мій план?

Один крок, другий, третій і в моє поле зору потрапляє він. Красень із сусіднього будиночка. Я застигла на місці. Щоки залилися фарбою. Шкіра почала палати, так жарко мені навіть влітку не було за температури плюс тридцять один. А він просто глянув на мене.

- Скоро швидку викликатиму,- чую голос за спиною брата і бачу як той красивий хлопець йде геть.

Варто мені обернутися на голос брата, як полетів сніжок прямо в лоб.

- Данік, тобі капець!- швидко нахилилася і почала копати весь сніжок поруч із собою, навіть під ногами. Брат почав тікати голосно регочучи і до мене тільки долинав його сміх і хрускіт снігу під його вагою. Тепер утворилася маленька ямка і чотири білі кульки. Швидко почала собі набирати свої снаряди до рук і шукати брата, як справжній снайпер. Ось себе я такою й відчувала.

- Отримуй!- у мене полетів маленький кулька, але цього разу мене атакував не брат, а маленька сестричка із золотистим волоссям, як у мами та зеленими очима. Вона була справжнім дивом.

Я різко метнулася до сестрички і побігла за нею. Вона бігла і сміялася дзвінким сміхом. Ось мій шанс виграти цю війну. Вона приведе мене до свого ватажка.

І, о, так! Я знайшла їхнє лігво під соснами.

- А тепер і моя черга!- я почала кидати весь сніг, який потрапляв мені на очі в брата.

Данік підчепився за гілку дерева і в іншу секунду я чую хрускіт. Піднімаю очі та бачу як гілка просто летить на мене. Перед очима одразу те, як зимові свята я проведу в лікарні. Я одразу приземляюся на зад. Штани відразу промокають, мені починає все тиснути, лоб постраждав вдруге за кілька хвилин. Рука, зі снігом на рукавичках, які вже давно примерзла, торкається чола, де вже точно буде шишка.

- Ніко, ти як?- Данік починає бігти до мене, сестричка звисає наді мною і дивиться прямо в очі, а я починаю шипіти від болю і падати в сніг. Для повноцінної картинки не вистачало янголиків та пташок над голою, але янголи були б більше під набір зимових свят.

Почула хрускіт снігу, але голову так і не повертала аби дізнатись, що це, а очі й надалі залишалися закритими.

- О, з тобою все гаразд? Я побачив, як на тебе впала гілка,- чую цей голос, відкриваю очі і бачу знову цього красеня. Дідько. Очі одразу стають, як у Сатурна кільце. Я різко підриваюсь із місця, починаю щось бурчати.

- Ось це шишка!- брат починає реготати, йому б ще в Стани-Клауси!

Я ніяк не можу відвести очей від свого сусіда. Сестричка смикає мене за рукав курточки і все питає, як я. А я й слова вигукнути не можу.

Все було не добре. Дуже не добре. Потрібно звідси змиватися! Покрутивши головою, мій будинок потрапив на очі, і я просто побігла туди пулею.

Забігши до будинку, почала знімати з себе курточку та чоботи. Упевнена, що це мій новий рекорд з того, як бистро Ніка зможе з себе все зняти.

Батьки щось кричали в слід, намагалися дізнатись, що ж зі мною, а я просто хотіла якнайшвидше побачити, що тепер красується у мене на лобі.

- Не так уже й погано. Чого він почав...- згадала слово брата про те, яка в мене шишка велика. Ще раз торкнулася шишки, глянула на себе в дзеркало і тяжко видихнула, а потім вийшла з ванної.

- Завтра точно маємо спуститися кілька разів на сноуборді!- з інтересом говорила мама.

Я сіла за стіл і почала діставати телефон. Через вікно можна було легко побачити, що відбувається в сусідньому будинку, але там було пусто. Можливо, вся родина кудись зібралась піти, бо той хлопець був у костюмі.

- Буковкль чудовий цього року,- я вирвалася від думок почувши радісного тата.

- Ніка!- а ось і мій брат.

Хлопець зайшов на кухню ковзаючи по мені поглядом, а за ним і Анна.

Маленька дівчинка одразу побігла за солодощами на кухонному столі, а брат сів біля мене звузивши очі.

- І ти ціла,- протараторив він, а я закотила очі.

Супер. Хоронить вже мене.

- Тобі щось бракує?- я вдарила його в лоба. Може, будемо двоє з одним рогом.

- Мамо, ти бачила, що в неї на лобі?- Данік з усмішкою повернувся до мами. Мама відразу підійшла до нас, і почала розглядати, очі її відразу збільшились в здивуванні, а я постаралася відвернути обличчя.

***

- І що зі зв'язком?- я почала ходити навколо будиночка з витягнутою рукою, щоб хоч якось уловити цей зв'язок, але кожна проба була провалена з тріском.

- Допомогти?- високий, темне волосся, блакитні очі. Це точно він.

Обличчя знову облилося фарбою, ноги ніби приросли до землі. Я навіть нічого сказати не могла, а так і заклякла з відкритим ротом, дивлячись як до мене йде хлопець.

- О, ми навіть не познайомилися,- він навіть зам'явся від незручності. Чомусь, мені від цього стало навіть легше, я навіть змогла розслабитися і тіло було не таке напружене, плечі опустилися,- мене звуть Марк,- він простяг мені руку. Моя посмішка на всі зуби одразу піднялася вгору, мало не до вух. Я навіть забула, що тримала телефон у руках і відпустила його, щоб потиснути Марку руку. Телефон упав у сніг, його одразу стало не видно, але я навіть не звертала уваги. І коли я вже була готова потиснути руку, Марк несподівано нахилився і моя рука просто пролетіла в повітрі. Хлопець підняв мій телефон, а я швидко сховала руку за спиною. Він не побачив, що я тягла йому руку?

- Дякую, - я забрала свій предмет і сховала в пуховику. Знову безглузда посмішка з'явилася на обличчі.

Хлопець знову простяг руку і цього разу нам удалося замкнути ці міцні вузли. У мене навіть щоки боліли від такої усмішки. Щира усмішка.