Бонусний епілог. Наступне Різдво.

Минув рік відтоді, як королівство відсвяткувало весілля свого правителя. Настало нове Різдво, і палац знову сяяв від тисячі вогнів. Але цього разу в повітрі панувала ще більша тепла радість.

Еліза сиділа у зимовому саду біля вікна, вкритого візерунками морозу. На ній була ніжна сукня з м’якого оксамиту, що лагідно огортала її форми. Її долоня ніжно гладила округлий животик — у ньому бився маленький хлопчик, їхній із Крістіаном син.

Аделіна підбігла й поклала свою долоньку на живіт Елізи.
— Я вже відчуваю, як він рухається! — захоплено вигукнула дівчинка. — Він буде моїм маленьким братиком, правда?

Еліза усміхнулася й поцілувала доньку в щоку.
— Так, Люба . Він уже тебе чує.

До них підійшов Крістіан, у святковому камзолі, але з ніжним теплом у погляді, яке бачили лише двоє: його дружина й донька. Він нахилився, поцілував Елізу в губи, потім торкнувся її живота.
— Мій спадкоємець, — прошепотів він, — але передусім — наше диво.

За вікном тихо падав сніг. Палац лунав сміхом, піснями й дзвоном дзвіночків. У їхній родині вже було все: любов, єдність і нове життя, що ось-ось народиться.

— Це буде найщасливіше Різдво, — сказала Еліза, схилившись на плече Крістіана.

— І не останнє, — відповів він, обіймаючи двох найдорожчих жінок у світі.

Світло ялинки віддзеркалювалося в їхніх очах, і здавалось, саме небо благословляло їхню сім’ю.

Бо справжні різдвяні дива трапляються лише там, де є кохання. ❤️✨